Країна Гонгурі

Роман написаний у характерній для початку 1920-х років манері: своєю концентрованої «віршованою» образністю, ритмізацією, символікою, емоційністю він нагадує поему в прозі.

Ітін оригінально вирішив жанрову проблему «сучасної» утопії тих років. Він показав, що хронікально-безперервне сюжетне продовження сьогодення в майбутнє не обов'язкове. У «Країні Гонгурі» філософський образ майбутнього співвіднесений з цим композиційно — як би пов'язаний трагічним епізодом з громадянської війни в Росії.

Потрапивши в полон до колчаківців молодий революціонер Гелій кинутий у в'язницю і очікує розстрілу. Його сусід по камері, старий лікар Мітч, колишній політемігрант, занурює юнака в гіпнотичний сон, в якому той переноситься на 2000 років вперед у часі. Вночі, прокинувшись від видінь, Гелій розповідає Мітчу історію свого життя в майбутньому.

У своєму сні Гелій перевтілюється в юнака на ім'я Рієль (подібний мотив перевтілення зустрічається, наприклад, у Джека Лондона в «Зоряному блукачі» й добре відомий російським символістам). Сучасники Рієля подолали соціальні протиріччя, удосконалили й видозмінили свій світ, їх основні заняття мистецтво та наука.

Втім, уклад цього утопічного суспільства описано автором досить схематично — розповідь присвячено головним чином особистими враженнями і переживань Рієля. Він бере участь в експедиції на іншу планету, потім повертається і, прагнучи бути гідним любові красуні Гонгурі, розпочинає займатися науковими дослідженнями. В процесі роботи наукова пристрасть витісняє його любов до дівчини. Ріель робить одне відкриття за іншим. Він створює машину, яка дозволяє бачити будову матерії. В його уяві, Всесвіт й атом побудовані за єдиним планом. Розглядаючи під величезним збільшенням Блакитний Куля, колись створений на основі мозку одного з видатних вчених країни, він в одній зі складних молекул знаходить Сонячну систему та одну з її планет — Землю. Він спостерігає коло нещасть, які одноманітно повторюються в історії розумних істот, розкиданих по Всесвіту. Психіка Рієля надламується — не витримавши побачених сцен воєн, жорстокості, насильства, він приймає отруту.

Марення закінчується, Гелій приходить до тями в камері в'язниці. На світанку юнака розстрілюють.

Оповідання «Відкриття Рієля», яке лягло в основу «Країни Гонгурі», було написане Ітіним у 1916 році. Пізніше автор згадував:

Я написав оповідання, спрямоване проти війни, гордо назвавши його романом. (...) Аналогія між сонячною системою й атомом здавалася на той час сміливою. Я думав, що такого подання досить, щоб армії кинули зброю.

Розповідь була передана в редакцію горьковского журналу «Літопис» в 1917 році. Горький схвально поставився до рукопису, але журнал незабаром закрився, розповідь залишилася ненадрукованою, а рукопис зник.

У 1922 році родичі Ітіна переслали йому з Петрограда в Канськ, де він працював завагітпромом, збережену копію рукопису. Автор розширив його і в тому ж році опублікував. Він писав:

Мені стало шкода воскреслого рукопису: він міг пропасти безслідно в будь-яку хвилину. Я помістив своїх героїв в більш відповідне місце — в одиночку колчаківської в'язниці — і надрукував на папері, який належав газеті «Канський селянин», книжку під назвою «Країна Гонгурі». На обкладинці стояв напис: «Державне видавництво». Це було абсолютно незаконне, самозванне видання; але в даному випадку я діяв по лінії «Охорони пам'яток мистецтва та старовини».

Збереглося лише декілька примірників цього видання[2]. У листі до Горького Ітін написав:

	Я дуже здивований, що ця книжка дійшла до Вас і залишилася в пам'яті. Тираж, здається, 800. Примірників 700, напевно, купили Канські мужики на цигарки, так як «Країна Гонгурі» була дуже дешева — 20 000 рублів за штуку, а папір підходящий.
— Лист В. Ітіна М. Горькому від 29 грудня 1927 року

Уцілілі дарчі екземпляри сибіряки знищили після арештів 1938 року. Можливо, однією з причин цього були слова, які промовляє герой книги, і які відсутні в пізніших виданнях:

Я нікому не говорив про це. Ти знаєш, я не люблю членів партії. Я знаю, що вони необхідні в епоху боротьби й армій, і що вони хороші бойові товариші, але я не люблю їх.

Згодом цей твір декілька разів перевидавався, як при житті Ітіна, так і після його загибелі й реабілітації в 1956 році. Спочатку «Відкриття Рієля» (за варіантом московського видання 1927 року) було видано в Німеччині, (Берлін, 1980, 1981; Гамбург, 1987, 1988), потім у Новосибірську (1983), Красноярську (1985) та в Канську (1994) — по Канському варіанту редакції (1922) з назвою «Країна Гонгурі».

У видання 1927 року автор вніс ряд доповнень і виправлень. Ці зміни не сподобалися Горькому, який писав Ітіну:

«Відкриття Рієля» було видано під титулом «Країна Гонгурі» в Канську, в 22 році. Про це Вам слід згадати. Зроблені Вами виправлення не дуже прикрасили цю річ. Однак, мені здається, що Ви, мабуть, змогли б добре писати «фантастичні» розповіді. Наша фантастична дійсність цього й вимагає.

Походження назви

В одному зі своїх віршів Ітін написав:

Ветра, в предвосхищенье бури,
Берут стремительный разгон
Туда, где имя речки Ури,
Таёжной, звонкой речки Ури,
Звучит раскатисто, как гонг.

У листі до поета Леоніда Мартинову він пояснює:

	Гонг Урі! Об'єднані віршованим ритмом, ці слова прозвучали однаково. Єдине ціле. До речі, в дитинстві я назву роману Джека Лондона так і уявляв — «Зовпредков». Ось і тут вийшло Гонгурі. Що могло так називатися? На це треба було мені відповісти довгими ночами над аркушем паперу з олівцем в руці.
— Цитується по: Итин Л. В. Я был искателем чудес // Фантакрим MEGA. — 1994. — № 1. — С. 36-37.

В примітках до видання 1927 року назва роману зв'язується з «гонгоризмом» — іспанською поетичною школою XVII століття, засновану поетом Луїсом де Гонгора-і-Арготе, яка утверджувала «культ чистої форми», відсутність сюжету, ускладнення мови[3].

Іменем Гонгурі Ітін назвав дочку, яка померла незабаром після народження[4].

• Итин В. Страна Гонгури. — Канск : Гос. изд-во, 1922. — 86 с.
• Итин В. Страна Гонгури: Повесть // Итин В. Высокий путь: Повести. — М.-Л. : Госиздат, 1927. — 274 с. — 6000 прим.
• Итин В. Открытие Риэля: Фантаст. повесть // Сибирские огни. — Новосибирск, 1927. — № 1. — С. 62-91.
• Итин В. Страна Гонгури (роман) // Страна Гонгури / Составитель Л. В. Итина. — Новосибирск : Западно-Сибирское кн. изд-во, 1983. — С. 20-84. — 50000 прим.
• Итин В. Страна Гонгури (Открытие Риэля): [Повесть] // Страна Гонгури / Составитель: Виктор Ермаков. — Красноярск : Красноярское кн. изд-во, 1985. — С. 15-59. — 50000 прим.
• Итин В. Открытие Риэля (роман) // Советская фантастика 20 — 40-х годов / Составитель: Дмитрий Зиберов. — М. : Правда, 1987. — Т. 6. — С. 191-238. — (Библиотека фантастики в 24-х томах) — 400000 прим.
• Итин В. Открытие Риэля (роман) // Итин В. {{{Заголовок}}}. — Канск, 1994.
• Итин В. Страна Гонгури (роман) // Венецианское зеркало: Т.14: Русская фантастика 10-20-х гг. XX в. — М. : Русская книга, 1999. — С. 512. — (Библиотека русской фантастики) — 5700 прим. — ISBN 5-268-01034-4, 5-268-01070-0.

• Прашкевич Г. Красный сфинкс. — Новосибирск : изд. 2, 2009. — С. 720. — 500 прим.
• Бритиков А. Ф. Русский советский научно-фантастический роман. — Л. : Наука, 1970.
• Дубин Б. В., Рейтблат А. И. Социальное воображение в советской научной фантастике 20-х гг.// Социокультурные утопии XX века. М., 1988. Вып. 6. С.14-48.
• Бушков А. Страна Гонгури. К 60-летию выхода в свет книги Вивиана Итина. — 1983.

• Країна Гонгурі на сайті «Лабораторія фантастики» (рос.)
• Вельчинский В. Г. Библиография В. Итина (рос.)
• Лариса Итина. Поэт, писатель и путешественник // Вестник, № 5 (342) 03 марта 2004 (рос.)