Криворіжжя (Покровський район)

Див. також: Військо Запорозьке Низове

Див. також: Самарська паланка

Про те що до офіційного заснування села на його території проживали люди пише в своїй книзі Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії єпископ Катеринославський і Таганрозький Макаревський. Про про це місце він писав:

"Урочище Криворожское,— древнѣйшее запорожское займище, старожитная казацкая маетность."[1]

Якщо ця інформація відповідає дійсності то Криворізьке займище відносилося до Самарської паланки Війська Запорозького Низового. Що сталося з займищем і його жителями після знищення Війська Запорізького в 1775 році достовірно невідомо.

Староста села Лапін разом з сім'єю

В 1779 козацький маєток отримав прапорщик Шидловському, у числі перших поселенців були Гайдуки, решта поселенців були кріпаками.

Новоросійська духовна Консістерія 20 лютого 1800 року дозволив пану Шидловському побудувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці.[2]

Влітку 1906 під час революції повсталі селяни розгромили панський маєток, а хліб і сільськогосподарський інвентар розділили між собою.

У період між 1912 і 1914 роками село Криворіжжя, було продано меноніту Зудерману.

Д. Я. Воробйов, сидить командир партизанського загону села Гришино Й. І. Тютюнник Д. Я. С. І. Тютюнник командир і партизан Криворізького загону .

Після Лютневої революції в селі було створено Громадський комітет, який повністю складався з есерів і мав такий вигляд 1 заможний, 1 середняка, 1 бідняк.[3]

У березні 1917 р обрано Криворізьку волосну раду. 25 жовтня створений ревком до якого увійшли: П.І.Квбврецький голова, Г.І.Житков касир, М. Я Миронов земельний відділ, і шахтар Пятенко. Цей комітет діяв до квітня 1918 року. Житель села Тютюнник був делегатом від Криворізької волості на Всеукраїнському з'їзді рад у Харкові

У лютому-березні 1918 року Ради робітничих депутатів добропільських рудників взяли на облік довколишні панські маєтки, розділили землю і худобу серед бідноти. Більшовики відправили 10 вагонів хліба з Криворіжжя для голодуючих промислових районів Московії.

13 квітня 1918 року село Криворіжжя і територія волості були окуповані австро-німецькими військами. Для боротьби проти іноземних інтервентів в селі був створений Криворізький повстанський загін.

Наприкінці квітня 1918 року, внаслідок Гетьманського перевороту, Криворіжжя опиняється в складі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

У Криворіжжі була підпільна анти-гетьманська група, яка складалася з І Тютюник, Д Зайцев, Кондра, Еліваренко, і А Сисенко.[4]

У серпні 1918 року в селі знаходився штаб махновців ПідопригориЄ який підкорювався Нестору Махно.[5]

Наприкінці листопада повстанський загін був реорганізований, був створений штаб. У штаб загону були преведенного кулаки - члени земської управи, яким запропонували здати печатки і штампи управи, кулаки віддавати не бажали, тоді відібрали насильно. Після цього земська управа була ліквідована.[6]

Криворізький загін в 100 чоловік, спільно із загонами села Сергіївки вів бій на хуторі Ново-Троїцькому.[6]

В кінці 1918 року петлюрівцями був убитий житель села Мошлаков Аким Петрович.

У Криворіжжі мобілізація в Добровольчу армію населення не мала успіху. На збірному пункті начальнику карального загону Котенко гучно було висловлено "ви нас мобілізіруете але ми воювати не будемо. І дійсно не доїжджаючи села Шахова, всі мобілізовані розбіглися, і ховалися, до приходу червоної армііі.[7]

Зведення відділу пропаганди від 12 авгута 1919 року відзначала в волостях Святогірської, Криворізької і Степанівській Бахмутського повіту Катеринославської губернії «населення з нетерпінням чекало приходу Добрармії і встановлення твердої влади». Але після відходу більшовиків, у села цього району вступив каральний загін, що складався з місцевих німців-колоністів, «який з жорстокістю, піддаючись особистому почуттю помсти, став зводити рахунки з населенням ... б'ючи нагайками і навіть вбиваючи селян». Тому «цілком природно, що така жорстока розправа з не винними людьми не могла не викликати невдоволення серед населення і породила недовіру до влади Добрармії»[8]

У липні 1920 року махновці, які були не згодні із більшовицькою окупацією села, стратили комуніста Д.Г.Зайцева, вбили члена комнезему М.Я.Миронова.

• Подопригора Михайло Софронович (1889-1920)
• Зайцев Денис Григорович (...?-1920 рр.)
• Миронов Михайло Якович (...?-1920 рр.)
• Еліваренко Григорій Кіндратович
• Тютюнник Йосип Іванович (...?-1950 рр.)

Влада

Волосні старшини

• Ведренко Самуїл Єгорович (1915 -1917 рр.)[9]

Голова ревкому

• Кабарецкий Петро Іванович - 25 жовтня 1917 - 13 квітня 1918
• Адамов Петро Михайлович - 30 грудня 1918 - 20 травня 1919
• Подопригора Михайло Слфроновіч - 25 січня 1919 - 1920
• Тютюнник Іван Іванович - 1920

В 1923 р в маєтку Зудермана була створена сільськогосподарська комуна. У 1924 році в селі з'явився осередок ВЛКСМ і вже до 1925 року в селі було 80 комсомольців.[10] У 1925 році в Криворіжжі пройшли перевибори сільради. Якщо до перевиборів в сільраді працював один голова, який виконував функцію дореволюційних волосних старост. Та після виборів при сільраді було створене п'ять комісій: податкова, культурно-освітня, земельна, санітарна і господарська. Вся робота була розділена між співробітниками сільради.[11]

У 1925 році храм села Криворіжжя, належав обновленцям, чисельність прихожан складали 175 чоловік., 198 дружин.[12]

В 1929 була відкрита сільськогосподарська профшкола з бібліотекою професіональної літератури. Пізніше в цій садибі розташували першу в нашому краї МТС. В березні 1931 року розпочалась колективізація, 266 селянських господарств (92%). 3 жовтня 1931 року головою колгоспу «Червоний партизан» обрано Шматька.

В роки другої світової війни біля села проходили криваві бої в січні 1942 року, у лютому і вересні 1943 року На початку вересня 1943 року село було визволене. Не повернулись з боїв 490 жителів Криворізької сільради. 250 жителів села брали участь у німецько-радянській війні на стороні СРСР, з них 107 загинули, 143 були нагороджені радянськими орденами й медалями.

23 вересня 1943 року колгосп «Червоний партизан» відновив свою роботу.

У 1965 році радянською владою було споруджено пам'ятник загиблим воякам червоної армії, що брали участь у визволенні села від німців та загиблим воїнам червоної армії — односельцям.

У 1970 році в центрі села відкрито пам'ятник трудівникові колгоспних полів — трактору.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.