Самарська паланка

Паланка була розташована по обидва боки річки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в майбутніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрівському повітах Катеринославської губернії.

У 1731—1733 роках вздовж річок Орелі та Берестової будується російська військова Українська лінія. Її офіційним призначенням було загородження шляху для татарських набігів на Гетьманську Україну і углиб Росії. Проте, у той же час, вона відокремлювала Запорожжя від України. Вже 1738 року до її складу входило 16 фортець. Тут були розселені Дніпровський і Донецький полки, а також полки російської ландміліції. 1764 року тут оселений Молдавський гусарський полк з Києва, який переіменували на Самарський гусарський полк. Його включено до Новоросійської губернії до якої тоді ж увійшла Українська лінія.

1766 року з Самарської паланки Запорожжя, через швидке збільшення кількості населення, виділено Протовчанську і Орельську паланки.

До паланки належали села: Чаплі, Піщана Самар, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адамківка, Пишнівка, Військове, Чернече, Підгородне, Спаське та інші.

1775 року Самарську паланку скасували і Запорозьку Січ зруйнували. На її місці був утворений Новомосковський повіт з центром у перейменованій Самарі — Новомосковську.

Дослідник історії Запорозької Січі І.С.Стороженко вважає, що паланки з’явились внаслідок реформи, яка була проведена Б.Хмельницьким на запорозьких землях у 1650-52 рр. За цією реформою було створено форпости (паланки) за прикладом полків Гетьманщини. Паланок нараховувалось п’ять серед яких була Самарська паланка.[1]

Після заснування нової січі в 1734 році почалося відродження паланок зокрема Кодацької і Самарської. Відродження Самарської паланки було пов'язано з тим що, після того як ці землі по Прутському договору 1713 року перейшли до Османської імперії але маєтки запорожців продовжували існувати по праву сторону річки Самари. Ці посилення вважалися частиною Миргородського полку і Малоросійського полку. З січі в паланку прислали старшин яким доручили в разі великого набігу ногайців звертатися за допомогою до командувача Української лінії.[2]

У паланці була відроджена "Пустинно-Свято-Миколаївська обитель" першими насельниками монастиря стали ченці з Києво-Межегорского монастиря.[3]

• Іванів Йосип — полковий писар.
• Василь Кишенський, полковник

• Кущівський курінь

• Д. С. Вирський. Самарська паланка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 428. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Дмитро Яворницький. Військовий і територіальний поділ запоріжжя
• История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского : на основании подлинных документов запорожского сечевого архива, удостоенная почетного отзыва Императорской Академии наук : [в 3-х частях] / [сочинение] А. Скальковского. - Издание 3-е. -Одесса : типография А. Шульце, 1885-1886. -3 ч. : фронт. (грав. тит. л.) ; 23 см .

1. Стороженко І.С. Трансформація полкового устрою держави Б.Хмельницького в паланковий лад Січі // Гуманітарний журнал. – 2001. – №3-4. – С.10-16. Стр. 15
2. История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. Стр 56
3. История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. Стр 56-57