Культура Моче

Регулярні річкові повені дали змогу спорудили розгалужену мережу іригаційних каналів з площею зрошуваних полів близько 11500 км². Основною ресурсною базою них іригаційних комплексів були місцеві річки — Ламбаєке, Санья, Лече, Мотупе й Хекетепеке. Моче створили мережу широких магістральних каналів (їхні ширина й глибина сягали кількох метрів) та акведуків (найбільший з них у районі м. Аскона має 1400 м завдовжки і до 15 м заввишки). Поля розбивали на невеличкі ділянки — по 20 м² — з чітко визначеним водозабезпеченням

Землю удобрювали за допомогою гуано, вирощуючи кукурудзу, квасолю, картоплю, батат, арахіс, перець, гарбуз, солодку юку (маніок), бавовник, камоте, чиримойю, гуанабано, гуаву, лукуму, папайю.

Було розвинено тваринництво і птахівництво (лами, собаки, качки і навіть морські свинки, м'ясо яких моче уживали в їжу). Різноманітність у харчовий раціон привносили рибальство (молюски, краби і риба, насамперед анчоуси), звіробійний промисел, зокрема, морських левів й тюленів, збиральництво (дари моря і навіть пташині яйця) та полювання.

Моче прокладали чудові дороги завширшки чітко 9,8 м, споруджували надійні мости й акведуки зввишки до 15 м. Простолюдини й раби ходили шляхами пішки, а знатних моче переносили у спеціальних паланкінах носії.

У Моче були високо розвинені ремесла, одним з яких була обробка металів. Крім золота і срібла, вони вміли обробляти мідь. Їм були відомі способи виготовлення різних мідних сплавів, зокрема тумбага. Вони володіли технікою нанесення золота на мідні поверхні. В цілому, за технологіями культура Моче може бути порявняна з культурами мідної і бронзової доби в Європі та на Близькому Сході. Навчилися виплавляти з поверхових мідних руд (азуриту й малахіту) не тільки чисту мідь, прообраз майбутньої бронзи, додаючи для міцності у мідь миш'як. З такого мідно-миш'якового сплаву виготовлялися спеціальні долота (іноді з орнаментованим руків'ям) — один із перших в Америці досвідів використання металів не лише для задоволення культово-естетичних потреб, а й для виготовлення утилітарно-господарських знарядь праці.

Високорозвинутим ремеслом було і виробництво кераміки, що відрізнялася особливо наближеними до реальних форм виробами. Примітно, що вельми часто зустрічаються посудини у формі еротичних фігур, безліч питань викликає частота зображення гетеросексуального анального сексу. Для прикрашання керамічних виробів виклористовувалися фарби синього, чорного, червоного, коричневого, сірого, жовтого та білого кольорів 12-ти відтінків. На глиняних виробах доволі реалістично (до портретної схожості обличчя) зображені селяни й рибалки, лікарі й хворі, вояки і бранці (в момент, коли їм відрубують голови спеціальними ритуальними ножами), науковці й ткачі, музики й раби, жінки, зайняті хатнім господарством, чоловіки, які п'ють маїсове пиво (чичу) або роблять собі обрізання, навіть сексуальні сцени. Містить кераміка й усілякі картинки, що стосуються побутового життя: від зображень богів і об'єктів полювання, рибальства та збиральництва (олені, ропухи, мавпи, ягуари, пуми, риби, сови та інші птахи) — до культивованих ними рослин (різноманітні фрукти й овочі), човнів і будинків.

Моче виготовляли вишукані тканини з вовни й головним чином бавовнику.

У Моче не було власної писемності, проте піктографічні зображення, що збереглися, дозволяють відновити картину їх цивілізації.

Виділяються, насамперед, масивні будівлі потужної столиці Моче (площа пам'ятки близько 60 га), руїни якої і досі зберігаються неподалік сучасного перуанського міста Трухільйо (нижня течія річки Моче).

Моче залишили після себе Піраміду Сонця (Huaca del Sol) і Піраміду Місяця (Huaca de la Luna), найбільші споруди, зведені в стародавній Південній Америці.

Піраміда Сонця була присвячена Аї-Апеку. Мала заввишки 48 м. Являє собоюп'яти терасових уступів з масивною нижньою платформою розміром 250×140 м. За підрахунками науковців, для спорудження цього сонячного храму було витрачено 130—140 млн алобів (цеглин стандартної форми, виготовлених із висушеної глини та різаної соломи — своєрідної глинобитної цегли-сирцю). За свідченнями хроніста А. де ла Каланчі, у спорудженні піраміди брали участь 200 тис. індіанців. Проте за часів конкісти іспанці довідалися, що Сонцю моче жертвували золото, і це вирішило долю знаменитої піраміди. Іспанці, якими керував інженер-конкістадор Монтальва, за допомогою штучної греблі змінили у 1602 році русло річки Моче. Спрямувавши її води на піраміду, вони змили в такий спосіб 3/4 цього храмового комплексу, завдяки чому добре розжилися на золото.

Піраміда Місяця складалася із 14 млн адобів (заввишки 21 м), за розмірами значно поступалася Піраміді Сонця, проте мала шеститерасну форму. Рештки ритуальних споруд збереглися і в інших місцях колишньої держави Моче. Серед них — 57 пірамід релігійного комплексу Пакатнаму (в районі річки Хекетепекі), 20-метрова шестиступінчаста піраміда в долині річки Непенья.

Усі ці споруди моче вкривали пишними поліхромними розписами, які зображували призначених для жертвопринесення бранців, зв'язаних живими зміями, «бунт речей проти людей», з якими предмети-повстанці чомусь розпочали справжню війну.

В новій столиці — на території сучасної Пампа-Гранде — моче звели Велику Піраміду (Уака-Форталес), що являла собою своєрідний «дитинець» Пампа-Гранде, причому збудований у надзвичайно короткі строки. Загальна висота цієї піраміди — 54 м, параметри нижньої платформи — 270×185 м, однак найдивовижнішою є верхня платформа піраміди з гладенькими, майже прямовисними обривистими стінами 15-метрової висоти та просторими із багатим начинням житловими приміщеннями на її вершині. Знизу до верхніх приміщень вів лише один вузький пандус (круті суцільні сходи), чудово пристосований для оборони від можливого нападу знизу.

Досягли вражаючих висот у мистецтві портретної скульптури. Їхні портрети відтворюють не лише достовірний образ людини, а й подають психологічну характеристику об'єкта.

Відомий завдяки розпису на посудинах і стінах храмів, а також зображенням на інших матеріалах. За реалізмом виконання, різноманітністю сюжетів і за кількістю зразків (натепер відомо про понад 100 тис. посудин) вазовий живопис моче дорівнюється живопису Стародавньої Греції. Значна частина присвячена батальним сценам, володарам. Лише з V ст. ця тематика щезає.

Усі державні люди носили тюрбани з пташиного пір'я, сандалі зі шкіри морського лева, міні-спідниці, золоті й мідні брязкальця (у формі півмісяця), плащі з пишними манжетами й наплічниками та геометричним орнаментом, своєрідним для кожного роду алаек та для кожного рангу чі-кіча. Особливою пишністю та розмаїттям вирізнялися головні убори можновладців. Свої ноги від ступнів до колін вони фарбували у чорний колір.

Рядові мочика ходили простоволосими, без зачіскових надмірностей. Одягалися доволі скромно: носили просту сорочку-накидку на кшталт сучасних пончо, без будь-якої орнаментації. Довга проста сорочка або спідниця, невибаглива зачіска у дві заплетені коси — оце й усе, чим задовольнялися жінки, незалежно від статусу їхніх чоловіків.

Раби мали ходити абсолютно голими, з показово непричесаним середньої довжини волоссям.

Вшановували ягуарів (явний спадок чавінських часів), проте більшість своїх богів вони вже шукали на небі або серед собі подібних. Серед них — обожнений верховний володар кіч, Сонце (йому жертвували золоті прикраси), Місяць (його дари — срібні), умовно верховний бог-творець Аї-Апек, що зображувався у вигляді людинопуми або людиноягуара, яка сидить на троні чи вершині піраміди, а з її голови виходять промені. Шанували деяких тварин зокрема, сокола, морського орла, собаку, двоголових змій, котрі вважалися посланцями Аї-Апека. Решта богів і божеств утворювала розвинений ієрархічний пантеон

При розкопках було пітверджено, що у Моче існували криваві ритуали. Після вивчення багатьох скелетів, учені прийшли до висновку, що вони були принесені в жертву богам, мабуть, у проханнях дощу, які в цьому регіоні украй рідкісні. Також є докази, що в культурі Моче високі позиції займали жінки-жриці. Наприклад, на збережених зображеннях, чаші з кров'ю жертв правителеві подають саме вони. Питання, ким були жертви, є предметом суперечок серед учених. За однією версією, вони були представниками знаті, що програли в ритуальних поєдинках, за іншою — полоненими в озброєних конфліктах з сусідніми племенами і державами. Існує теорія, що занепад культури Моче був викликаний саме релігійною запеклістю. Моче вкладали дуже багато зусиль і ресурсів в свої ритуали і приносили в жертву, як правило, молодих і продуктивних членів суспільства. Жертвуючи своєю молоддю, Моче самі позбавляли себе майбутнього.