Куліченко Іван Іванович

2000 року — обраний Дніпропетровським міським головою, на виборах міського голови 2002, 2006, 2010 років був переобраний.

2010 року відмовився брати участь у молебені, що вшановував пам'ять жертв Голодомору.[2]

У лютому 2011 року був одним із чиновників Дніпра, які, згідно з рішенням міської ради депутатів, мали отримувати щомісячну премію у розмірі своєї зарплатні.[3][4]

2 вересня 2010 року вступив до Партії регіонів. того ж місяця, незважаючи на більшість однопартійців, заявив про необхідність мати лише одну офіційну мову — українську. До вступу до лав «регіоналів» був самовисуванцем, але мав підтримку БЮТ.[5]

Іван Куліченко, тоді ще член партії Регіонів, разом з Євгеном Удодом був одним з організаторів насильницьких дій тітушок і антимайдану під час Революції гідності в Дніпрі.[6][7]

22 лютого 2014 року, одразу після розстрілу на Майдані після наполягань місцевих жителів написав заяву про вихід з Партії регіонів.[8][9]

З листопада 2014 року був народним депутатом Верховної ради від фракції «Солідарність» Порошенка.

Куліченко не був переобраний на парламентських виборах 2019 року, як незалежний кандидат цього разу не зміг отримати мандат у окрузі № 28.[10] Цього разу за нього проголосувало 13,49% виборців округу.[10]

Народився 7 липня 1955 року у Дніпропетровську. Після закінчення школи в 1972 році обрав професію будівельника і вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

У 1979 після служби у ЗС СРСР, як інженер був прийнятий на роботу до управління капітального будівництва облвиконкому.

1986 — Куліченка призначили заступником голови планової комісії міськвиконкому. Вся його подальша доля пов'язана з роботою в органах місцевого самоврядування.

1990 — призначений заступником голови міськвиконкому, 1994 — першим заступником міського голови.

2000 — обраний мером Дніпропетровська.

2009 — у інституті (нині Придніпровська академія будівництва та архітектури) Куліченко захистив дисертацію і став кандидатом технічних наук. Куліченко має близько 20 наукових публікацій з питань будівництва та архітектури.

• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (1 грудня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[11]

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2012)
• Орден «За заслуги» I ст. (2006)
• Орден «За заслуги» II ст. (2001)
• Орден «За заслуги» III ст. (2000)
• Орден святого благовірного князя Данила Московського ІІІ ступеня[12]

• Орден Святого Станіслава ІІІ ступеня (2001)

• Лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів» (2002)

Одружений, виховує двох доньок.