Купальське вогнище

Західнослов'янський варіант назви купальського вогнища («соботка») пов'язується з назвою гори Собутка, розташованої в Сілезії, на якій у давнину проводили ритуальні зібрання жителі цього регіону. Дослідник Б. О. Рибаков, пов'язуючи також слово «sobotka» зі спорідненим словом «собор», робить припущення, згідно з яким дана назва означає скупчення людей, тобто масове святкування дня літнього сонцестояння.

На думку дослідника, аналогічне значення має й давньоруський варіант назви вогнища — «купала»: корінь «куп» означає короткочасне зібрання великої кількості людей у певному місці.

Білоруський учений В. Мартинов та чеський учений-славіст І. Добровський вважають, що слово «купала» генетично пов'язане зі словом «вогонь». За їхніми висновками, первинним у даному випадку є ритуальне вогнище, від якого, власне, й походить назва свята.

Західнослов'янську назву купальського вогнища вживали також бойки та лемки («субітка»). Серед поліщуків була поширена назва «купайло» або «купайлиця».[1]

Наглядач за купальським вогнищем. Пирогів, 6 липня 2015

Початково процес розпалювання купальського вогнища здійснював найстарший за віком член роду. Однак згодом ця традиція набула певних змін. Методом тертя підпалюється приготовлена завчасно сировина. Перед початком цього процесу на місці, де буде розпалене вогнище, встромляють у землю жердину, довкола якої розкладають хмиз. Потім це місце оточують четверо чоловіків, що символізують пори року, тримаючи при цьому в руках запалені смолоскипи. Далі ці чоловіки, формуючи «сонячне сплетіння», одночасно підпалюють хмиз. Купальське вогнище розпалюється після заходу сонця; воно не повинно згасати до настання світанку. Купальські вогнища традиційно розпалюють на височинах у лісовій місцевості біля водоймищ, а також на околицях сіл. Це робиться для того, щоб максимально наблизити купальський вогонь до сонця[2][3].

На Поліссі для розпалювання купальського вогнища використовували вогонь, принесений з дому; це робилося для демонстрації спорідненості між домашнім та купальським вогнищем.

У Франції в епоху Середньовіччя купальське вогнище розпалювали священики або навіть король, а в Білорусі для цього обирали вповноважену особу — Купаліша. На території Словенії розпалюванням купальського вогню займалися жінки.

В Україні як сировину для розпалювання купальського вогню використовували відпрацьовані речі та хмиз.

Один з найголовніших купальських обрядів — перестрибування через вогнище. Пирогів, 6 липня 2015

Купальське вогнище робилося з великої кількості хмизу та непотрібних речей, принесених з усіх точок населеного пункту. Відмова в наданні матеріалу для купальського вогнища вважалася гріхом та засуджувалася. Із зібраного матеріалу робилася піраміда, всередині якої знаходилась жердина з черепом коня, бочкою, опудалом, колесом або іншим обрядовим предметом, що символізувала світове дерево. На Житомирщині з метою захисту від відьми, що, за повір'ями, відбирає молоко у корів, спалювали борони та колеса[4].

На Поліссі існував звичай розпалювати вогнище на цвинтарі[5].

Всі жінки були зобов'язані прийти до купальського вогнища; тих, які не прийшли, звинувачували у відьмацтві[6].

Біля вогнищ було прийнято водити хороводи, співати купальські пісні, танцювати, а також стрибати через них. Дівчата, стрибаючи через вогнище, намагалися захистити себе від хвороб та злих духів. Дівчина, що не перестрибнула через вогнище, вважалася відьмою та підлягала не жорсткому фізичному покаранню. На Київщині дівчина, яка втратила цноту до весілля, не мала права стрибати через купальське вогнище — адже вона могла «заплямувати» його.

В Україні та Білорусі дівчата та хлопці стрибали через вогнище парами. За повір'ями, якщо під час стрибання їхні руки не розійдуться, то в майбутньому на них чекає шлюб[7]. На території Гомельщини хлопці гойдали дівчат над купальським вогнищем, щоб захистити їх від злих чар.

Серед хлопців існував також звичай ганятися зі смолоскипами за дівчатами, лякаючи та змушуючи їх стрибати через вогнище. Також хлопці зіштовхували з гірки підпалені бочки та колеса.

У деяких регіонах між купальськими вогнищами проганяли домашню худобу з метою захисту її від мору. Також спалювали одяг хворих дітей, щоби ті швидше одужали. Купальське вогнище наділялося магічною силою, здатною відганяти нечисть. У деяких місцях у ніч на Івана Купала зіштовхували з гір та носили на жердинах підпалені бочки та колеса, що символізувало літнє сонцестояння.

На Поліссі існував також звичай вивішувати над вогнищем дьогтярні банки.

Залишки купальського вогнища розкидували по полях та огородах, розміщували серед посівів, вугілля закопували в грядки, а також несли додому та кидали в піч — вважалося, що ці залишки здатні підвищити врожай. Також через них переганяли худобу.

В Україні та Білорусі існував також звичай під назвою колісня, згідно з яким старі колеса підпалювали та зіштовхували з гірки, також їх катали по селу. Іноді на таких колесах катали дівчат.

Серед купальських звичаїв, пов'язаних з вогнищем, було також спалення кінського черепа та півня. Спалювання півня вважається жертвоприношенням сонцю з метою досягти його прихильності, а череп коня, навпаки, пов'язаний з нечистою силою, а його знищення має на меті боротьбу з нею. Це пов'язано з давніми уявленнями пращурів сучасних українців та білорусів.

Купальський вогонь виконує подвійну функцію — задобрювання вищих сил (у першу чергу сонця) та відлякування злих духів. Аналогічні функції виконують і залишки купальського вогнища.

• Свято літнього сонцестояння
• Свято Купала
• Ліго
• Червона рута

• Агапкина Т. А. Очерки весенне-летней обрядности Полесья: ритуальные костры. Полісся: Мова, культура, історія: Матеріали міжнародної конференції. Асоціація етнологів, 1996
• Колесо / Агапкина Т. А., Виноградова Л. Н. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 1999. — Т. 2: Д (Давать) — К (Крошки). — С. 534—536. — ISBN 5-7133-0982-7.
• Костер / Т. А. Агапкина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепелка). — С. 620–6271. — ISBN 5-7133-1207-0.
• Баранова О. Г., Зимина Т. А., Мадлевская Е. Л. и др. Русский праздник. Праздники и обряды народного земледельческого календаря. Иллюстрированная энциклопедия / Науч. ред. И. И. Шангина. — СПб.: Искусство-СПБ, 2001. — 668 с. — (История в зеркале быта). — ISBN 5-210-01497-5.
• Мадлевская Е. Л. Купала // Русская мифология. Энциклопедия. — М.: Мидгард, Эксмо, 2005. — 784 с. — ISBN 5-699-13535-9.
• Славянская Мифология. Словарь-справочник / Сост. Л. М. Вагурина. — М.: Линор & Совершенство, 1998. — 318 с.
• Иван Купала / Виноградова Л. H., Толстая С. M. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 1999. — Т. 2: С. 363—368. — ISBN 5-7133-0982-7.
• Терещенко А. В. Быт русского народа: забавы, игры, хороводы. — М.: Русская книга, 1999. — (по изд. 1847—1848 гг.). — ISBN 5-268-01383-1.
• Труды Этнографическо-статистической экспедиции в юго-западный край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским. — СПб, 1872. — Т. 3.
• Шангина И. И. Русский народ: будни и праздники. Энциклопедия. — СПб.: Азбука-классика, 2003. — 552 с. — ISBN 5-352-00650-6.
• Климець Ю. Д. Купальська обрядовість на Україні. Київ, Наукова думка, 1990.

• Потебня О. Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення // Фольклористичні зошити: Збірник наукових праць. — Луцьк, 2008. — Вип. 11. — С. 167—188.
• Купальські свята // Українські традиції: дитяча ілюстрована енциклопедія / К. О. Шейкіна. — Х.: Веста, 2010. — C. 53. — ISBN 978-966-08-5040-8.
• Липень // Українські традиції / упоряд. і авт. передм. О. В. Ковалевський. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 209. — 573 с. — (Перлини української культури). — ISBN 978-966-03-3916-3.