Свято Купала

Свято Купала (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) — одне з давніх, дохристиянських[1] свят східних слов'ян[2], традиційне старослов'янське свято[3], що після запровадження християнства відзначали вночі перед Івановим днем 24 червня. Зараз його знову прив'язують і до сонцевороту. У зв'язку із запровадженням григоріанського календаря на державному рівні, а на рівні православної церкви ні, свято за християнською прив'язкою почало припадати на ніч 7 липня, що значно далі відстоїть від справжнього сонцевороту, який відбувається 23, 22 або іноді 21 червня[4]. Християнізована назва свята включає ім'я Івана Хрестителя[5]. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій[6]. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

Свято Купала
Свято Купала
Іван Соколов. Ніч на Івана Купала. 1856 рік
Інші назви Купайла
Місце поворот сонця з літа на зиму
Ким святкується слов'яни
Тип народне
Дата
Святкування народні гуляння
Традиції Палити вогнища і стрибати через них, водити хороводи, плести вінки, збирати трави, обливатися джерелицею, шукати «цвіт папороті».
Пов'язаний з літнім сонцестоянням
 Свято Купала у Вікісховищі

Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла[7]. Подібні звичаї існують у багатьох народів, особливо індоєвропейських[джерело не вказане 242 дні]: Ліго у латвійців, Літа (Litha) у кельтів, Вардавар у вірменів, Исиах у якутів[джерело не вказане 242 дні], чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів, росіян[8].

Етимологія та історія свята
Святкування Івана Купала в Пирогові (липень 2015)

Назва «Івана Купала» має народно-християнське походження та є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής). На думку російського історика, академіка Б. О. Рибакова, свято Івана Купала етимологічно не пов'язане з дієсловом «купатися» (бо основним процесом були ігри у нічного багаття), а з коренем «куп», що створює ряд слів, що позначають з'єднання людей: «вкупі»[9], «купно»[10][11]. На думку радянського і російського лінгвіста А. Ф. Журавльова, оскільки βαπτιστής, «баптістіс» — епітет Іоанна, що буквально перекладається як «купатель, занурювач», у народі його звали Іваном Купалою (Купайлою). Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: купання (від праслов. *kǫpati) означає ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах[12]. Тому, з одного боку, саме цьому має бути зобов'язана поява епітету «Купала», «Купайла» — як переклад «Хреститель», а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув'язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята. Так само роз'яснюється і друга назва купалій — «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітковими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) — соботка — событие, тобто, событно — знов-таки, разом, укупі, купно. Купало, Купалії, Собітка — назви давньослов'янські. Ім'я ж «Іван» (Івана Купайла) — пізніша приставка, напевно, десь XV—XVII ст., коли Купайло у свідомості народу почало частково ототожнюватися з християнським святом Іоанна (Івана) Хрестителя[13].

Перші писемні згадки про свято Купала в Україні є у Волинському (1262 рік) літописі[14][15].

Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття). Чи справді у слов'ян-язичників існував бог Купало, як це стверджує Густинський літопис, з'ясувати поки що немає змоги. Відомо, однак, що в пантеоні богів великого князя київського Володимира Святославича, про який ідеться в «Повісті временних літ», серед богів згадуються лише: Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош. Є згадка про Купало в Іпатіївському літописі під 1262 р., але в ній мовиться про події «напередодні Івана дня на самі купалья»[2].

Купала міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята[джерело?], що відбилася, наприклад, у піснях. Натомість у деяких регіонах Русі називали свято Ярилин день, хоча не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов'язане з Ярилом. Це був останній день русального тижня. Ярило був божеством весни й кохання, тому його відповідниками є Камадева та Купідон. Після купальських ігор визначалися пари суджених, а наступний день, Февронії Русальниці, протегував сім'ї та любові. В давнину з цього дня й до Петра гралися весілля.

Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом Купала різного роду заборонами, відбувся синтез язичницького свята з християнським святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану «купанням». Змінившись змістовно, язичницький обряд, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання: «Купало купайло, де ти зимувало, зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір'єчку, літувало в зіллєчку». Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени (Мари, Марини), або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа[2].

Після християнізації Руси поступово, разом з язичницькими віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального язичницького дійства, пов'язаного з культом богів Неба і Сонця, до XVII століття перетворилося на молодіжну розвагу[16].

Генріх Семирадський. Ніч на Івана Купала

Інші назви
  • Сонцекрес (деякі області України),
  • Купала, Колосок, Крес (дав.-рус. Кресъ),
  • Ярилин день (Ярославська й Тверська області Росії),
  • Купалле (білорус.),
  • Rasos Rasa,
  • Saulės (Литва) — День Сонця,
  • день Яніса та Ліго (Латвія),
  • Єньовдень (болг. Еньовден),
  • Соботки (пол. Sobótki),
  • Свято Сонця і кохання (біл. Свята Сонца і кахання),
  • Лада (русин.),
  • Іван-травник, Копальний Іван,
  • Іван добрий, любовний, квітковий, чистоплотний, Іван Відьмацький (біл. Іван Вядзьмацкі),
  • Іван-чарівник (біл. Іван Калдунскі),
  • Св. Йован Ігритель (серб. Св. Jован Игритель),
  • Перший покос, Варфоломій і Варвара

Традиції

Купальські обряди та ігри дуже різноманітні, якщо враховувати усі територіальні відмінності. У загальних рисах обряд проходить в такій послідовності: ставиться купальське деревце, навколо якого водять танки і співають пісні; розпалюється вогнище, через яке потім стрибають; розривають деревце; топлять у воді або спалюють опудало (Марену, Купайла); пускають вінки у воду; водять танки і співають усю ніч. Найважливішими є дві групи дій: приготування і розпалювання вогнища та ігри навколо нього; обряди і ворожба біля води.

У віддалені історичні часи купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні — жертовними і водночас очищувальними. Напередодні Купайла чоловіки та жінки йшли у ліси, на болота, де збирали зілля, копали корені, після чого готували з них ритуальні напої. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. Плели також вінки, квітчалися зеленню, ставили опудала, які теж вбирали в одіж і зелень[17].

Початок святкування
Початок святкування Івана Купала. Пирогів, 2006
Початок святкування Івана Купала. Пирогів, 2006

Святкування розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок, а потім пускають вінки по воді[18]. Традиційно в ніч з 6 липня на 7 ворожать на своїх «суджених», ворожіння на Івана Купала здавна вважаються правдивими та доленосними[19].

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів, що грали на народних інструментах, на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі.

Купало та Марена

Головні атрибути свята — це Купало й Марена[20] (Марена, Мара, Марина). Згідно зі слов'янським міфом Марена — зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, її вважали старшою русалкою.[8]

Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала та Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, в інших замість солом'яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала.[8] На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени роблять у різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині — з гілок чорноклену та трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Існують свідчення про обрядове дерево на свято Купала, схоже на весільне гільце. Воно відоме як «Купа́ло» («Купа́йло», «Купа́йлиця»), проте могло також називатись, як і весільне деревце, гільцем.[21][22] Дерево прикра­шали стрічками, квітами й вінка­ми; воно уособлювало рослинність у пе­ріод літа й очікування від неї щедрих плодів восени.[23]

Вогнище
Купальське вогнище

Купальське вогнище відоме в широкій східнослов'янській зоні, що охоплює всю Білорусь включно з прилеглими районами Смоленської, Псковської, Брянської областей, Північну й Центральну Україну, південь Росії (Курська, Воронезька, Тамбовська обл.)[24].

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами.

Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище та якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним. А вдавнину, якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, її вважали відьмою.[25]

Дівочі вінки
Дівчата в купальських вінках

Після втоплення Марени[26] дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають:[8]

Івана Купала. Поштова марка України (1998 рік)

В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. Якщо ж вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін. Якщо вінок прибило до берега, то буде біда.[27]

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини — «переємець», що має одружитися з нею[28].

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

У деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої сили.

Спороносне листя папороті

Папороть

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За переказами, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі перед днем Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Розшукати її може тільки молодий хлопець, часто неодружений або єдиний син в родині[29]. Той, хто має цвіт папороті, нібито отримає дар прозріння майбутнього й здібність розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, може знаходити заховані в землю скарби[30][31].

Встановити що за реальна рослина лягла в основу квітки папороті складно з огляду на те, що назва «папороть» в фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Разом з тим вірогідно, що повір'я про цвіт папороті могло виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (чистоуст королівський)[32]. Їхнє листя поділяється на спороносне та стерильне; спороносне справді нагадує квітку, ростучи між стерильним, та вирізняється стрілоподібною формою й розташуванням спорангіїв на верхівці стебла[33][34].

Страхітливі народні перекази про витівки нечистої сили, що перешкоджає розшукати цю квітку, використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. До образу чарівної квітки папороті зверталися Юзеф Крашевський («Квітка папороті»), Вінцент Дунін-Марцинкевич, Янка Купала («В купальську ніч», «Курган»), Якуб Колас («Ніч, коли папороть цвіте»), Михайло Камиш (« На Купали»), Франтішек Олехнович (дитяча п'єса «Квітка папороті», 1916), Констанція Буйло («Квітка папороті»), Володимир Короткевич «В ту ніч», п'єса «Колиска чотирьох чарівниць»).

Трави

Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, потерчата — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

Боротьба Церкви зі святом

На 7 липня припадає Різдво Іоанна Предтечі (24 червня за старим стилем), яке святкують християни східного обряду. В Україні цей день називають святом Івана Купала. Саме святкування в своїй суті пов'язане з давньослов'янською вірою та носить магічний характер — ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри. В часи після Хрещення Русі старі звичаї стали тісно пов'язаними з християнською подією, свято набуло нового змісту.

Церкви не підтримували (а православна й зараз не підтримує) таких народних гулянь[5][35], визнаючи лише назву Різдво Івана Предтечі, натомість серед народу вживають назву «Івана Купала», або просто «Купала». Народні купальські гуляння аж до початку XX століття заборонялися (як традиції інших свят). Учасників народних гулянь, обрядів часто карали. Деякі парафії УГКЦ останніми роками підтримують народні традиції купальських святкувань[36][37]. Горпина Купальниця — слов'янське народне свято, що відзначається 23 червня (6 липня). В цей день усе було підпорядковане підготовці до нічної зустрічі Купали. Після прийняття християнства на цей день наклалося церковне шанування святої Агрипини Римської, яку прозвали в народі Горпиною.

Свято у мистецтві та фольклорі
Івана Купала. Ворожіння на вінках. Кожин, Семен Леонідович, 2009 р.

Існували легенди про те, що в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила. Зокрема на цю тему Мусоргський Модест Петрович у 1867 році створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі». А Римський-Корсаков на його основі балет «Ніч на Лисій горі». Інші відомі твори — «Торжество літнього сонцестояння».

Купайлівські дійства зафіксовані у прислів'ях та приказках: «Зелене Купало з літа упало», «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе, як пана». Купайлівські прикмети: «Велика роса на Івана — буде врожай огірків та горіхів», «Купальська ніч зоряна — вродять гриби».[38]

Згадується у поезіях Ігоря Павлюка[39], Маріїї Влад[40], Бориса Мозолевського[41], Марини Павленко[42].

Місця святкування

Одним із наймасовіших є щорічне святкування Купала у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові в Києві. У 2016 свято у Пирогові зібрало кілька сотень шанувальників народних традицій. Завершився вечір концертом українських гуртів «ТіК» та «The ВЙО»[43].

Аналоги в інших народів

Святкування з нагоди літнього сонцестояння і на честь Святого Іоанна Хрестителя відомі в багатьох народів. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19–24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана», та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня.

Див. також

Примітки
  1. Костюк Л. К. Свято Купала: Культурно-історична ретроспектива та сьогодення // Матеріали VIII Міжнародної науково–практичної конференції студентів та молодих науковців. Частина 2. Природничо-математичний,суспільно-гуманітарний та економічний напрями. — 2015. — Травень. — С. 142.
  2. Голобуцький П. В., Карадобрій Т. А. Купала, Купайло // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008. — 568 с.
  3. Коструба Т. М. Рослини, як символи народних свят.. — 2020. — С. 174-180.
  4. Solstices and Equinoxes: 2001 to 2100. AstroPixels.com. 20 лютого 2018. Процитовано 21 грудня 2018. (англ.)
  5. Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Дохристиянські вірування українського народу. — Київ: Обереги, 1992. — 424 с.
  6. Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Видавництво «Довіра», 1996. — С. 69—74. ISBN 966-507-028-2
  7. Свято Купала в Україні // Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному насвітленні т.4: Літній цикль. — Вінніпег, 1957. — С. 100.
  8. День Івана Купала // Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К.: Т-во «Знання України». — 1993. — 112 с.
  11. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. — изд. 2-е. М.: Наука, 1994. — С. 294.
  12. Журавлев А. Ф. Язык и миф. Лингвистический комментарий к труду А. Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу». М.: Индрик, 2005. С. 904.
  13. Іваницький А. І. Походження купальських обрядів // Іваницький А. І. Український музичний фольклор: Підручник для вищих учбових закладів / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. — 3-е вид. доп. — Вінниця: Нова книга, 2004. — C. 74.
  14. Ця чарівна купальська ніч. biblioteka.cdu.edu.ua (укр.). Наукова бібліотека ім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького. Процитовано 7 липня 2021.
  15. До історії Свята Івана Купала. Українські Пісні. 29.06.2007. Процитовано 7 липня 2021.
  16. Іваницький A. I. Історичний синтаксис фольклору. Проблеми походження,  хронологізації та декодування народної музики. —  Вінниця: Нова книга, 2009. — С. 302.
  17. Купальські й петрівчані ігри та обряди // Іваницький А. І. Український музичний фольклор: Підручник для вищих учбових закладів / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. — 3-е вид. доп. — Вінниця: Нова книга, 2004. — C. 76–78.
  18. Свято краси і молодості – Івана Купала (6 липня) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2 вересня 2016.
  19. Ворожіння на Івана Купала: 5 цікавих способів - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 12 липня 2018.
  20. Купало і Марена // Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. — Мюнхен, 1958 — C. 116.
  21. Гільце // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135—136.
  22. Напередодні Купала // Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному насвітленні. Том 4: Літній цикль. — Вінніпег, 1957. — С. 104.
  23. Купайла // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 321—322.
  24. Купальські та петрівські пісні // Історія української музики: У 7 т. Т. 1. Кн. 1: Від найдавніших часів до XVIII століття. Народна музика / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, редкол.: Г. А. Скрипник (голова) та ін. — К.: вид. ІМФЕ, 2016. — С. 75—76.
  25. Івана Купала: що не можна робити - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 12 липня 2018.
  26. Дівчата ворожать // Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. — Мюнхен, 1958 — C. 128.
  27. Івана Купала 2019: дата і традиції свята - Lifestyle 24. 24 Канал (англ.). Процитовано 4 липня 2019.
  28. Дівчата ворожать // Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. — Мюнхен, 1958 — C. 129.
  29. Килимник, С. (1957). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні 4. Вінніпеґ. с. 109–112.
  30. П. В. Голобуцький, Т. А. Карадобрій. Купала, Купайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 499. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  31. Папороть // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 230. — 256 с. — ISBN 5-325-00592-8.
  32. Zwoje (The Scrolls) 4 (17), 1999. web.archive.org. 30 вересня 2007. Процитовано 7 липня 2021.
  33. Bastin, Harold (1955). Plants Without Flowers (англ.). Philosophical Library. с. 112. ISBN 978-0-8022-0082-2.
  34. Birkenhead, John (6 червня 2014). Ferns and Fern Culture (англ.). eBook Partnership. ISBN 978-1-910226-05-6.
  35. Ієрей Назарій Лозинський: Для християн свята Івана Купала не існує
  36. Громада української греко-католицької церкви м. Кельн і м. Дюсельдорф святкує Івана Купала
  37. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 29 квітня 2018.
  38. Зелене купало з літа упало (7 липня) – Олександр Токар (укр.). Процитовано 4 липня 2019.
  39. Ігор Павлюк, «Погано скінчилась казка…», сайт «Поетка»
  40. Марія Влад, «В ніч на Івана Купала», сайт «Поетка»
  41. Борис Мозолевський, феєрія «Ніч на Івана Купала», сайт «Поетка»
  42. Марина Павленко, «Ніч на Івана Купала під Вижницею», сайт «Поетка»
  43. Сергій Коровайний (07 липня 2016). Фотогалерея: Купальські вогнища та вінки у Пирогові. Радіо Свобода.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.