Череп

Череп людини складається з 23 кісток. Усі вони, крім нижньощелепної і під'язикової, міцно з'єднані швами. Обсяг мозкового черепа— бл. 1500 см³. Верхня його частина утворює склепіння, а нижня — основу черепа. Зсередини в основі містяться три парні поглиблення (передня, середня і задня ямки), де розташовані (відповідно) лобові і скроневі частки і мозочок. Через численні канали й отвори основи проходять нерви і кровоносні судини, а через великий потиличний отвір порожнина черепа зв'язується зі спинномозковим каналом. Лицьовий череп утворює кістковий скелет верхніх відділів органів дихання (ніс) і травлення (рот), у ньому розташовані органи слуху, зору, нюхова частина носа. Сукупність кісток лицьового черепа визначає форму лиця. Середня окружність черепа людини 52—64 см, довжина 15—18 см, ширина 12—15 см.

У процесі росту форма черепа підлягає змінам. При народженні кістки розвинуті не цілком, а між ними маються сполучні перетинки. В ранньому дитинстві мозковий череп має значно більший обсяг у порівнянні з лицьовим. З віком ці відмінності згладжуються, відбувається поступове окостеніння швів. У старечому віці відзначається зменшення розмірів нижніх частини лиця (при атрофії нижньої щелепи). Вивчення варіацій розмірів і форми черепа і складових його кісток має велике значення в антропології. При антропологічних дослідженнях визначають нормальну статеву і вікову мінливість черепа в різних групах сучасного населення, зв'язки цієї мінливості з типами статури, гормональним станом, соціальними і природними умовами життя, спадковістю тощо У чоловіків череп дещо більший, його кістки масивні, сильніше розвинутий кістковий рельєф (надбрів'я, лінії прикріплення м'язів на скроневій і потиличній кістках, на нижній щелепі). З віком міняються співвідношення мозкового і лицьового відділів, заростають шви, відбувається зміна зубів тощо У процесі антропогенезу. Череп поступово як би втрачає «мавпячі» риси і набуває будови, властивої сучасній людині: мозковий відділ починає переважати над лицьовим, підвищується черепний дах, її лобовий відділ стає ширшим і вищим, що обумовлено збільшенням лобової і тім'яно-скроневої областей мозку; сильно розвинуті у викопних людей надочноямкові валики слабшають і перетворюються в надбрівні дуги; зникає подовжній гребінь черепа; потилиця стає округлою і утрачає виражені в давніх людей валик та інші розростання кісток, що служили місцем прикріплення потужних шийних м'язів; зменшується виступ уперед лицьового відділу черепа, розвивається підборідний виступ на нижній щелепі. Особливості будови черепа використовуються в расознавстві й етнографії.

Вигляд спереду

Вигляд збоку

Будова черепа дорослої людини

Мозковий череп у людини більший від лицьового. Основу мозкового черепа утворюють такі кістки: решітчаста, клиноподібна, пірамідка скроневої кістки і тіло потиличної. Бокові частини черепа утворені скроневими кістками, великими крилами клиноподібної кістки. Покрівлю черепа становлять потилична, тім'яна і лобова кістки. Череп — вмістилище для головного мозку, органів чуття. Тут починаються дихальні і травні шляхи.

Лицьовий череп має 6 парних і 3 непарних кісток. Парні кістки: верхньощелепна, вилична, носова, сльозова, піднебінна, нижня носова раковина. У верхньощелепній кістці є дві симетричні порожнини — Гайморові пазухи. Непарні кістки: нижньощелепна, леміш і під'язикова. Нижньощелепна кістка має тіло і дві гілки, які закінчуються суглобовим і вінцевим відростками. Леміш знаходиться в носовій порожнині і ділить її на дві половини. Під'язикова кістка знаходиться в області шиї. До неї підвішується гортань.

Лицьовий череп має такі ямки: орбітальну, носову, ротову, скроневу і підскроневу.

Орбітальна ямка утворена лобовою кісткою, крилами клиноподібної, паперовою пластинкою решітчастої кістки і сльозовою. З мозковим черепом вона сполучається зоровим отвором і орбітальною щілиною. В орбітальній ямці знаходиться орган зору.

Носова ямка поділена лемешем і вертикальною пластинкою решітчастої кістки на дві половини, кожна з яких трьома носовими раковинами поділена на носові ходи: верхній — нюховий, середній і нижній — дихальні.

Ротова ямка зверху обмежена твердим піднебінням, яке утворене верхньощелепною і піднебінною кістками.

Череп дромеозавра

У черепних тварин утворений хрящем (міноги, хрящеві риби) і (або) кісткою (решта представників підтипу Черепні). Поділяється на ендокраніум , представлений ембріональним хрящовим черепом і його похідними в кістяку дорослих тварин, і дерматокраніум, представлений накладними кістками шкірного походження. Зміни черепа у ході еволюції обумовлені прогресивним розвитком головного мозку й органів чуттів, заміною зябрового дихання легеневим і зміною способів харчування при виході з водного середовища на сушу. Ендокраніум складається з мозкового черепа, який розвивається як переднє продовження осьового кістяка тулуба, що розростається навколо головного мозку, органів нюху і слуху, і лицьового (вісцерального черепа) — кістяка переднього відділу глотки. У дерматокраніумі розрізняють кістки даху (склепіння) і основи черепа, піднебінно-квадратного комплексу, нижньої щелепи, зябрової кришки і зябрової перетинки риб і нечисленних накладних окостенінь під'язичної і зябрової дуг. Порожнина черепу з'єднується великим потиличним отвором з хребетним каналом.

В залежності від способу з'єднання перших вісцеральних (лицьових) дуг до мозкового черепа розрізняють амфістилію, гіостилію, автостилію.

Зміни черепа в процесі еволюційного розвитку організмів обумовлені прогресивним розвитком головного мозку і органів чуття, заміною зябрового дихання легеневим і зміною різних способів живлення, що було пов'язане з переходом організмів з водного середовища на сушу. Осьовий череп складається з мозкової коробки (що вміщає головний мозок), носових капсул (що оточують органи нюху) і вушних капсул (що укладають внутрішнє вухо). Мозкова коробка підрозділяється на передній (прехордальний) і задній (хордальний) відділи. Прехордальний відділ об'єднує очноямкову і носову області черепа, хордальний — потиличну і вушну. Прехордальний відділ розвивається з трабекулярних хрящів і розташованих над ними очноямкових (орбітальних) хрящів. У ембріонів хордальний відділ розвивається навколо головного кінця хорди з розташованих по його сторонах парахордальних хрящів і вушних капсул. Парахордалії відповідають невральним дугам найбільш передніх хребців, що злилися, що дозволяє говорити про «хребетне» походження хордального відділу. У кистеперих риб обидва відділи залишаються самостійними, у решти хребетних вони зростаються у ембріонів. Прехордальний відділ вміщає зазвичай тільки передній мозок (великі півкулі), хордальний, — велику частину головного мозку. На черепах дорослих тварин межу між відділами позначають по лінії гіпофіза і отвору для виходу з черепа трійчастого нерва. Носові капсули зростаються з прехордальним відділом. У кистеперих риб і наземних хребетних крім зовнішніх ніздрів є внутрішні (хоани), такі, що відкриваються в передню частину ротової порожнини.

Залежно від будови очноямкового відділу розрізняють платибазальний і тропібазальний типи будови мозкової коробки. У платибазальному черепі прехордальний відділ має широку підставу, головний мозок проникає в очноямкову область (круглороті, акулові і дводишні риби, сучасні земноводні, ссавці). У тропібазальному черепі прехордальний відділ має вузьку підставу, великі півкулі розташовані позаду очноямкової області (решта хребетних).

Череп служить опорою^{[прояснити]}. Він складається з метамерних розташованих хрящових дуг, що охоплюють подібно до обручів початковий відділ травного тракту. У всіх хребетних, виключаючи найпримітивніших — безщелепних, передні вісцелярні дуги перетворені в щелепи. Хрящова основа верхньої щелепи — піднебінноквадратний хрящ сформувався в результаті злиття верхніх відділів двох передніх дуг — передщелепної і власне щелепної. Хрящова основа нижньої щелепи — мекелів хрящ — відповідає нижньому відділу другої вісцелярної (щелепний) дуги. Верхній відділ третьої вісцелярної (гіоїдної) дуги у риб перетворений в так званий підвісок, що зазвичай бере участь в прикріпленні щелеп до осьового черепа. У більшості риб щелепна дуга зчленовується з вісевим черепом тільки за допомогою підвіска (гіостилія). У химер і дводишних риб, а також у наземних хребетних піднебінноквадратний хрящ безпосередньо з'єднується з вісевим черепом без участі підвіска (аутостилія). У вимерлих панцирних і примітивних кісткових риб і у деяких акул щелепна дуга зчленовується з вісевим черепом як безпосередньо, так і за допомогою підвіска (амфістилія). У наземних хребетних підвісок перетворюється на слухову кісточку, провідну звуки від барабанної перетинки до внутрішнього вуха, задні вісцелярні (власне зяброві) дуги перетворяться в під'язикову кістку і хрящі гортані. У ссавців з'являються додаткові слухові кісточки — коваделко і молоточок, що сформувалися із задніх елементів відчленених небноквадратного і меккелева хрящів — квадратної і зчленівної кісток.

У вищих риб і у наземних хребетних ембріональний хрящовий череп більш-менш костеніє і, крім того, покривається такими, що утворюються в глибоких шарах шкіри т.з. покривними, або шкіряними, кістками. Зовні покривні кістки утворюють дах Ч., до складу якої входять носові, лобові, тім'яні, лускаті і ін. кістки. Спочатку в даху Ч. були отвори лише для очей і ніздрів (стьобальний череп), але у більшості наземних хребетних позаду очних ямок є отвори — скроневі вікна, розділені скроневими, або скуластими, дугами (зігальний череп). Функція верхніх щелеп переходить до верхнегубним покривним кісткам — передщелепним і щелепним. Покривні кістки небноквадратного хряща — піднебінні і крилоподібні — формують піднебінну поверхню кісткового Ч. У деяких плазунів і ссавців за рахунок цих кісток формується вторинне піднебіння, що відокремлює область хоан від головної частини ротової порожнини.

• Черепний індекс

• Методичний посібник для самостійного вивчення анатомії людини (розділ «Опорно-руховий апарат», ілюстрований)
• Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с., ил., 29 л. ил.
• Людина / Навчальний посібник з анатомії та фізіології. — Львів, 2002. — 240 с.
• О. І. Свіридов. Анатомія людини. — Київ: Вища школа, 2001.

• Череп