Кухар Валерій Павлович

Кухар Валерій Павлович
Народився 26 січня 1942(1942-01-26)
Київ
Помер 28 березня 2017(2017-03-28) (75 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна УРСР Україна
Діяльність хімік
Alma mater Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут
Галузь органічна хімія
Заклад Національна академія наук України, Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України — завідувач відділу тонкого органічного синтезу
Посада віце-президент НАН України в 1988—1993 роках
Звання доктор хімічних наук
Ступінь академік НАН України
Членство НАН України
Відомий завдяки: дослідження в царині хімії фтор- і фосфорвмісних сполук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Вале́рій Па́влович Ку́хар (26 січня 1942(19420126), Київ 28 березня 2017, Київ) — доктор хімічних наук — 1974, професор, академік НАН України — відділ органічної хімії, 1985. Член ЦК КПУ в червні 1990 — серпні 1991 р. Член Політбюро ЦК КПУ в червні 1990 — серпні 1991 р. Член Центральної Контрольної Комісії КПРС у 1990—1991 роках.

Життєпис

Батько працював інженером, мати — лікаркою. 1963 року закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут за спеціальністю інженер-технолог пластмас. Працював інженером-констуктором заводу «Мельмаш» міста Миколаєва, одночасно проходив аспірантуру при Інституті органічної хімії АН УРСР в лабораторії академіка Олександра Кірсанова.

1967 захистив кандидатську дисертацію «Фосфорилювання нітрилів двоосновних карбонових кислот»; 1973 — докторську «Альфа-хлоралкіламіни та їхні похідні».

В 1963—1975 роках працював в Інституті органічної хімії АНУ. 1978—1988 — у відділенні хімії та хімічної технології АНУ, в 1988—1993 — віце-президент НАН України. Член Українського хімічного товариства, Українського ядерного товариства. Член КПРС з 1969 року.

Протягом 1976—1996 років читав курс лекцій з хімії елементорганічних сполук й асиметричного синтезу в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка.

У 1978 році обраний членом-кореспондентом АН УРСР та академіком-секретарем відділення хімії та хімічної технології.

Член редколеґій журналів: «Український хімічний журнал», «Доповіді НАН України», інших. Головний редактор наукового журналу Президії НАН України «Доповіді Національної академії наук України» — в 1988—1993 роках.

1984 року при інституті створює та очолює відділення біоорганічної хімії — у 1987 реорганізовано в Інститут біоорганічної хімії АН УРСР, з 1989 — Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії.

В 1988—1993 — голова Наукової ради з проблем біосфери НАН України, голова Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера», голова Координаційного бюро з автоматизації, обчислювальної техніки та інформатики НАН України.

У 1996 році увійшов до складу Групи ядерної безпеки при Європейському банку реконструкції та розвитку, з 1998 — член міжнародної наглядової групи при Європейському банку реконструкції та розвитку з проблеми Чорнобильського об'єкту «Укриття».

В 1996—2000 — заступник голови Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України. В 1995—2000 — голова Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президенті України.

З 1996 по 2010 роки — президент Малої академії наук.

У 2004—2011 роках працював в складі наукової ради Організації із заборони хімічної зброї.

Протягом 1999—2001 років — член експертної ради НАТО з питань цивільних наукових й технологічних досліджень, що пов'язані із безпекою.

Починаючи 2006 роком входить до складу адміністративної ради Центру наукової культури імені Алессандро Вольта.

1989 — лауреат премії ім. Кіпріанова НАН України, відзнаки UNEP «Ґлобал-500» — 1992, державної премії України в галузі науки і техніки — 1999, премії Сан-Валентино (Всесвітня федерація науковців) — 2000, 2002 — заслужений діяч науки і техніки України. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня — 1997 та II — 2006. Нагороджений Почесною грамотою КМ України — 2002.

Автор більше 600 наукових праць, зокрема монографій. Розробив окремі напрями хімії фтор- і фосфорвмісних сполук, запропонував нові синтетичні підходи для отримання окремих класів органічних сполук.

Досліджував процеси фторування та бромування «каркасних» бромоводнів адамантану та гомокубану.

Як педагог підготував 2 докторів та 30 кандидатів наук. Ним зареєстровано понад 70 авторських свідоцтв на винаходи та патентів.

Серед запатентованих робіт — «Спосіб одержання мазі теобону-дитіомікоциду», квітень 2014, в колективі авторів Шкарапута Леонід Миколайович, Шевченко Людмила Анатоліївна, Тищенко Людмила Олександрівна.

З дружиною, Наталею Іванівною, виховали дочку та сина.

Помер 28 березня 2017 року у Києві.[1]

Прощання та поховання відбулося 30 березня 2017 року на Байковому кладовищі.[2]

Примітки

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.