Кіевлянинъ (газета)

«Кіевля́нинъ» (укр. Киянин, рос. дореф. Кіевлянинъ) — російська приватна газета консервативно-монархічно-москвофільського та українофобського[1][2][3] спрямування, що виходила в Києві російською мовою з 1864 по 1919 рік.

«Кіевлянинъ»
рос. дореф. «Кіевлянинъ»
Тип газета
Мова російська

Засновано 1 (13) липня 1864
Припинення публікацій 3 (16) грудня 1919
Головний офіс Київ
 Кіевлянинъ у Вікісховищі

Історія

До революції 1917 року

Газета мала спочатку помірно-ліберальне, пізніше — консервативне монархічно-москвофільське спрямування. Була однією з найвпливовіших у Південно-Західному краї і однією з найкращих провінційних газет у всій Російській імперії. Є важливим джерелом історичних відомостей і подій тогочасного життя Києва.

Від 1870-х років вела боротьбу з «українофільством» та «мазепинством». У період революції 1905—1907 років була єдиною газетою в Російській імперії, яка не припиняла свого виходу. Від 1908 року була інформаційним органом «Киевского клуба русских националистов».

У вересні 1913 року виступила із засудженням судового процесу над Менахемом Бейлісом[4], що призвело (уперше за всі роки її виходу у світ) до конфіскації номера.

З кінця 1880-х років до 1903 року постійним театральним оглядачем газети був Ізмаїл Александровський. У газеті публікувались Ілля Рева, Олександр Каневцев.

Під час німецької окупації

Коли війська Центральних держав окупували майже весь Південь Росії, зарахований до України.

25 лютого (10 березня) 1918 року в естренному випуску № 16 надрукувала передовицю В. В. Шульгіна про своє закриття на знак протесту проти введення до Києва німецьких військ[5].

При цьому, говорячи про німецький порядок як про антипод російської революції, Шульгін писав: Отож вітаємо вас, панове революціонери! Німці принесли цей порядок на своїх багнетах… і перш за все, наводячи в дію залізниці, наказали вимити і вимости до чиста наш нещасний київський вокзал, цю емблему сучасної культури, яку ви стільки часу пакостили на славу демократичних принципів. Чистота та охайність! Чи є початок вороже брудом вінчаної російської революції?

Колектив редакції «Киянина» у повному складі (за винятком головного редактора) перейшов у нову газету «Голос Києва», яка почала виходити з 1 квітня 1918 р., тож можна говорити, що «Киянин» був відроджений у цьому виданні. Самого В. В. Шульгіна «негласно» заміняла сестра П. В. Могилевська. Дружина В. В. Шульгіна, Катерина Григорівна, яка також була публіцистом та видавцем «Киянина», так само працювала у «Голосі Києва». Газета виступала проти більшовизму та українського сепаратизму, але оминала питання про Добровольчу армію.

При владі ВРЮР

Торішнього серпня — грудні 1919 року під час перебування у Києві Збройних сил Півдня Росії В. В. Шульгін відновив газету. Вона була офіційним органом Добровольчої армії, але командування настільки довіряло редакційній політиці, що газета була звільнена від цензури.

У першому номері газети, що вийшов 21 серпня (3 вересня) 1919 року, було надруковано редакційну статтю, написану Шульгіним, «Вони повернулися», в якій він писав: «Так, цей край російський. Ми не віддамо його — ні українським зрадникам, ні єврейським катам, які залили його кров'ю», і звернення О. І. Денікіна «До населення Малоросії», автором якого також був головний редактор «Киянина», згідно з його власним твердженням (хоча сам Денікін стверджував, що Звернення складалося «за близької участі проф. Новгородцева», а Шульгіна як його автора чи навіть співавтора не згадував). Цей номер газети можна було «дістати лише після довгого стояння в черзі».

У цьому ж номері газети була надрукована ще одна стаття Шульгіна — «Мені помста і я віддам», в якій писалося: «суд над лиходіями повинен бути суворим і буде таким, але самосуд неприпустимий». Об'єктивно це було застереження проти єврейських погромів. Однак у наступні дні «тихого погрому» в Києві, що здійснювався ночами некерованими добровольцями, 8 жовтня 1919 опублікував в «Киянині» сумно знамениту статтю «катування страхом»], що стала маніфестом ідейного антисемітизму, що перекладає провину за, і у якій писалося, автор розуміє мотиви і почуття погромників, оскільки євреї становили, на його думку, основу більшовицької власти]. Це сприяло зростанню погромних настроїв. Однак, через деякий час, «Киянин» почав друкувати статті, які засуджували єврейські погроми, як згубні для Білої справи.

Газета постійно виступала з засудженням грабежів і пояснювала корисність суспільству, на противагу більшовицькій пропаганді, «мішочників» і «спекулянтів», які у умовах вільної торгівлі забезпечували місто продовольством та інші товарами.

«Киянин» був єдиною газетою, яка виходила в Києві в останні дні влади ВРЮР. До останнього моменту газета переконувала киян, що Київ можна утримати, якщо тільки по-справжньому захотіти це зробити. Останній (83-й) номер газети вийшов тоді, коли білі частини залишили місто. На той час тираж «Киянина» досяг 70 тис. примірників. Як згадував про це його головний редактор: У цьому була своєрідна втіха: якщо завтра йому треба було замовкнути «на віки», то все ж у вигляді епітафії можна було б сказати: «Він загинув у розквіті своєї популярності». — Шульгін В. В. Загалом газета видавалася з 21 серпня (3 вересня) до 3 (16) грудня 1919 року.

Редактори

Газету редагували: В. Я. Шульгін (1864—1878), Д. І. Піхно (1878—1885, 1887—1907), В. Піхно (1885—1887), К. Смаковський (1907—1913), В. В. Шульгін (1913—1914), від 1914 до 1917 року поперемінно К. Смаковський та В. В. Шульгін, у 1918 та 1919 роках — В. В. Шульгін.

Її видавцями були: В. Я. Шульгін (1864—1878), М. К. Шульгіна (у заміжжі — Піхно; 1873—1883); від 1883 до 1913 року — спадкоємці М. К. Піхно, від 1913 року — В. В. Шульгін та П. Могилевська. У різні роки мала тираж від 10 до 12 тис. примірників.[6]

Примітки

Посилання

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.