Мазепинство

Термін почали вживати у XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра І 1709 року стосовно прихильників гетьмана, а пізніше і до інших, кого підозрювали у нелояльності до імперського режиму[1]. Прагнення до відокремлення від Російської імперії російські націоналісти розглядали як сепаратизм і зраду. Зокрема, один із лідерів «Союзу російського народу» Дмитро Піхно стверджував: «Нинішній хохол „мазепою“ називає всякого зрадника»[2].

Термін набув найбільшого вжитку в кінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя з поширенням національно-визвольного руху в Україні. На противагу «мазепинцям» російські націоналісти почали вживати термін «богданівці» в пам'ять Богдана Хмельницького, який приєднав Гетьманщину до Московського царства. Прихильники москвофільського руху в Королівстві Галичини та Володимирії на початку XX століття та російська офіційна влада називали мазепинцями своїх супротивників українофілів, прихильників незалежного розвитку України, її культури та мови. Згодом на зміну ярлику «мазепинці» з подібним смислом почали вживати терміни «петлюрівці» та «бандерівці», якими позначали прихильників незалежності України у ХХ сторіччі.

У сучасному вжитку мазепинство має позитивний смисл, під яким розуміють рух за незалежність і свободу України[3]. У статті «Малоросійство» Євген Маланюк називав мазепинство «яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішою реакцією на малоросійство»[4].

• Петлюрівці
• Бандерівці
• Мазепинка
• Мазепинська еміграція
• Малоросійство
• Стигматизація
• Чорносотенці

• В. Б. Любченко. «Мазепинство» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 426. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.