Кіндрачук Остап Юрійович

Почав грати на бандурі 1955 року.[3] При клубові медичних працівників у Ялті було засновано капелу бандуристів. Її керівник, Олексій Нирко, брав туди всіх охочих, єдиним правилом було спілкування українською мовою.[2]

Із 1962 року навчався в Олексія Федоровича Нирка,[4] з яким наприкінці 1980-х створив у Ялті товариство української мови ім. Амвросія Метлинського, пізніше реорганізоване в Ялтинське міське товариство «Просвіта» ім. Шевченка.[5]

До 1985 року — соліст Кримської народної капели бандуристів ім. Степана Руданського.[4]

Працював у ялтинському морському порту, був капітаном «Комети» на маршрутах Ялта-Одеса та Ялта-Сочі. 1993 року, втративши роботу, почав грати на вулиці.[3]

Кобзар грає поблизу Лівадійського палацу у Ялті (2012)

Збирач книг про козацтво та історію України, дослідник кобзарства в Україні, Криму та на Кубані. Колекціонує козацьку зброю.^{[джерело?]}

Остап Кіндрачук записаний до реєстру «Таврійсько-Запорізького козацтва» у Криму, що намагається позитивно впливати на молоде покоління: у школах займається патріотичним вихованням, розказує про цікаву козацьку історію.^{[джерело?]}

У репертуарі пан Кіндрачук має народні думи,[4] історичні та народні пісні, пісні про сьогодення. Свої пісні кобзар впорядкував у хронологічному порядку — історія України в піснях від Київської Русі до сьогодення.^{[джерело?]}

Виконує окремі пісні польською, німецькою, татарською, молдовською та іншими мовами. Учасник міжнародних фестивалів[4] у Польщі, Німеччині, Чехії.

В Україні грає в Києві, Ялті, Одесі, Львові та інших містах.

Записав у Польщі на студії два аудіоальбоми, деякі пісні з яких увійшли в аудіоальбом «Остап Кіндрачук. Козак — бандурист», який сам і поширює.^{[джерело?]}

Остап Кіндрачук знявся у телефільмі Олега Бійми «Кобзарські шляхи» (1988, Укртелефільм)[4] і серіалі «Роксолана» (1996, Укртелефільм).

Завдяки участі Остапа було відкрито Музей Лесі Українки в Ялті. Пан Кіндрачук допомагав поповнювати фонди музею документами та матеріалами з власної колекції. Учитель Недільної школи українознавства при Музеї Лесі Українки в Ялті.[6]

Пан Кіндрачук сприяв спорудженню пам'ятнику і меморіальної дошки на будинку Лесі Українці в Ялті, де 1897 року вона проживала, займається збором експонатів.[5]

Довго добивався права для своїх дітей навчатись українською мовою. На листи із проханнями Міністерство освіти пропонувало звернутись до місцевої влади Сімферополя. У Сімферополі відповідали відмовою.[2]

Після російської окупації Криму залишився жити в Криму із сім'єю, саму окупацію коментує так:

(Моя сім'я до неї ставиться) як кожна нормальна людина, коли сьогодні сонячний день, а завтра злива, грім гримить, блискавки. Змініти це неможливо.[2]