Лавріненко Юрій Андріянович
Лавріненко Юрій Андріянович — (псевдоніми — Юрій Дивнич, Ю. Ясен) — (*3 травня 1905, Хижинці, Звенигородський повіт Київської губернії — †14 грудня 1987, Нью-Йорк) — український літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, дослідник «Розстріляного відродження».
| Лавріненко Юрій Андріянович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
3 травня 1905 Хижинці | |||
| Помер |
14 грудня 1987 (82 роки) Нью-Йорк | |||
| Поховання | Цвинтар святого Андрія | |||
| Країна |
 СРСР Російська імперія | |||
| Діяльність | літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор | |||
| Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
| Мова творів | українська[1] | |||
|
| ||||
Життєпис
Юрій Андріянович Лавріненко народився 3 травня 1905 року у с. Хижинцях Лисянського району. Навчався в Уманському агротехнікумі. В Умані прилучився до літературного життя.
Умань 1920-х років була епіцентром багатьох значних і бурхливих подій, у тому числі й культурологічних. Там гастролював театр Леся Курбаса, працювали драмгуртки, філії літоб'єднань. До наймасовішої з них — «плужанської» прилучився Ю. Лавріненко став членом літературної організації «Плуг». Тут освоїв майбутній критик ази літературної роботи.
У 1926 році Лавріненко став студентом літературного факультету Харківського університету (тоді — Інститут профосвіти). Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т.Шевченка. В той же час пише літературознавчі праці «Василь Елан-Блакитний» (1929), «Василь Чумак» (1930), «Творчість Павла Тичини» (1930).
Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму викликала підстави для його переслідування. У 1933 —1935 роках його було декілька разів арештовано, а з 1935 по 1939 рік Лавріненко відбував термін у Норильському концтаборі. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом до Львова.
З 1944 року Ю. Лавріненко жив в Австрії, потім в США, де важко входив в ритм і цінності американського життя. До того ж прогресувала хвороба, останні роки Лавріненко доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає дух ученого-патріота.
В 1950-х роках Ю. Лавріненко пише низку публіцистичних праць, на замовлення редактора Єжи Ґедройця укладає антологію «Розстріляне відродження».
Юрій Лавріненко написав десятки досліджень про письменників-сучасників: М. Рильського, М. Семенка, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, І. Сенченка, М. Бажана. Найбільше ж творчої уваги приділив П. Тичині, написавши дві ґрунтовні праці «На шляхах клярнетизму» (1977) і «Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи». Загалом же бібліографія Лавріненкових творів складає майже триста позицій.
У 1959 році, з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця, у Бібліотеці паризької «Культури» побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка — антологія «Розстріляне відродження». Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології, що її Лавріненко готував для Ґедройця: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Видавець, Єжи Ґедройць, докладав значних зусиль, аби це видання стало відомим в Україні. Після виходу книги Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники на адресу Спілки Письменників у Києві й редакціям українських радянських журналів. Видавець також використовував кожну можливість поширення книги «за залізною завісою».
Антологія справила значний вплив на формування світогляду шістдесятників, а термін «розстріляне відродження», що народився у листуванні видавця (Єжи Ґедройця) та упорядника (Юрія Лавріненка), набув значного поширення.
З 1950 року і до смерті 14 грудня 1987 року Ю. Лавріненко жив у Нью-Йорку. Брав активну участь у створенні Об'єднання українських письменників (ОУП) «Слово». В 1986 році за свою працю був нагороджений премією Фундації Антоновичів.
Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Праці
- «Василь Елан-Блакитний» (1929)
- «Василь Чумак» (1930)
- «Творчість Павла Тичини» (1930)
- «В масках епохи» (1948)
- «Соціалізм і українська революція» (1949)
- «Український комунізм і совєтсько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917—1953» (англ. мовою) (1953)
- «Розстріляне відродження» (Париж, 1959)
- «Зруб і парости» (збірка літературно-публіцистичних статей) (1971)
- «Василь Каразін» (1975)
- «На шляхах синтези клярнетизму» (1977)
- «Павло Тичина і його поема „Сковорода“ на тлі епохи» (1980)
- «Чорна пурга» (спогади) (1985)
Джерела та література
- О. С. Рубльов. Лавріненко Юрій Андріанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 13. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- П. В. Одарченко, С. І. Лущій. Лавріненко Юрій Андріянович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Література
- Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 — 1933: Поезія — проза — драма — есей. — К.: Вид. Центр «Просвіта», 2001. — 794 с. Київ, «Просвіта», 2001.- 794 с.// Київ, «Смолоскип», 2007. — 976 с. I S B N 978-966-8499-79-1 скачати, переглянути книгу
- Юрій Лавріненко: Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка //Українське слово: Хрестоматія. — К., 2001. — Кн.. 3. — С. 643 — 654.
- Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» //Розбудова держави. — 1996. — № 7. — С. 52 — 54.
- Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
- Єжи Ґедройць — українська еміґрація. Листування 1952—1982 років. Упорядкування, переднє слово і коментарі Боґуміли Бердиховської. — Київ: Критика, 2008 (див. листування з Юрієм Лавріненком у справі підготовки антології «Розстріляне відродження»)
- Бойчук Б. Юрій Лавріненко // Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 51-53.
- Дальний Мар'ян. Юрій Лавріненко (Дивнич) — дещо про його писання // Вибране: Люди — події-коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. -С. 280—287.
- Жулинський М. Юрій Лавріненко: творення сили національного відродження // Слово і .час. −2005. — № 12. — С. 3-8.
- Лисенко І. М. Лавріненко Юрій Андріянович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.,1995. — Т. 3. — С. 120—121.
- Одарченко П. Юрій Лавріненко// Українська література: Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип,1995. — С. 208—220.
- Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» // Розбудова держави. — 1996. — № 7. -С. 52- 54.
- Поліщук Я. Критика і самокритика (Юрій Шерех та Юрій Лавріненко) // Література як геокультурний проект. Монографія. — К., 2008. — С. 235—268.
- Шестопалова Т. П. На шляхах синтези думки (теоретичні засновки спадщини Юрія Лавріненка): монографія / Т. П. Шестопалова. — Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. — 320 с.
- Шестопалова Т. П. Історія літератури як предмет науково-критичних рефлексій Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 11 : Філологічні науки. — С. 201—208.
- Шестопалова Т. П. Перцептивне тло читацького акту Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 5 : Філологічні науки. — С. 149—156.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Посилання
- Концептний шар «Місто» в полі теоретичної свідомості Ю. Лавріненка Шестопалова, Т. П.
- Юрій Лавріненко. Українська соціял-демократія (група УСД) і її лідер Леся Українка