Єжи Ґедройць

Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (1924—1929) та історичному (1930—1931) факультетах.

У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).

На початку другої світової війни опинився в Румунії (1939—1940).

Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійської військової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941—1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Ґалліполі (Італія) (1944—1945)

1945 — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).

Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року — видавець та головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїздить до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгортає широку видавничу діяльність, співпрацює з видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мєрошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.

Герб родини Ґедройців

Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.

З 1953 року — ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».

Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.

1982 — за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.

Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною (так звана ідея "ULB"), у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.

З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з'явилася друком антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. «Розстріляне відродження» як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».

Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.

У 1969 році у бібліотеці «Культури» з'явилася друга українська антологія — «дисидентська», яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956—1968».[2]

Погляди Єжи Ґедройця щодо українського питання дещо еволюціонували. Вперше вони були сформовані у 1918 році, на базі концепції Пілсудського про майбутню федерацію Польщі, Білорусі, України і Литви.[3] Попри це слід розуміти, що ключовою для Єжи була ідея об'єднання і примирення трьох народів, а не власне концепція. Зрештою, як ідеться у статті Сенича, Ґедройць згодом відмовився від федералістських концепцій як нової форми польського імперіалізму, зважаючи на те, що подібні ідеї асиміляції та федералізації викликали спротив і нерозуміння суспільства.[4]

Висловлення ідеї про те, що Європа не закінчується на межі кордонів українців і поляків[5], знайшло відображення в очевидно одному з найвдаліших проєктів Ґедройця у журналі «Культура» (започаткований у 1947 році в Парижі), на сторінках якого велась ідеологічна боротьба з комуністичною ідеологією та пошук порозуміння поляків з українцями та білорусами. Головною тезою Ґедройця, як зазначає дослідниця Морозова, була :«не буде насправді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців».[6] З перших випусків журналу «Культура» на його сторінках ішлося про створення нових історичних і геополітичних умов, що передбачали завдання ширшого масштабу: необхідність міжнаціонального примирення народів ЦСЄ, спільної боротьби за незалежність, подолання тоталітаризму та формування нової архітектури безпеки регіону. Серед локальних завдань — необхідність польсько-українського примирення, в основу якого мало б бути покладене вирішення таких проблем, як питання української державності, кордонів, національних меншин та подолання міжнаціональних стереотипів[4]. Звідси можемо говорити про цілковито проукраїнську позицію Єжи Ґедройця і його чітке усвідомлення України як незалежної держави.

Демократичність поглядів Ґедройця у той час, здається, не мала меж. Він виступив за концепцію «Не може бути вільної Польщі без вільної України».[7] Варто зазначити, що висловлення подібної тези у межах Польщі або на теренах Радянського Союзу тоді просто не можна було уявити. Очевидно, що фактор перебування в еміграції неабияк сприяв розгортанню демократичних (заборонених і не популярних на теренах Польщі і СРСР) ідей щодо української справи. Попри це, звісно, слід віддати належне Ґедройцю за висловлення і плекання ідей щодо примирення українців і поляків, яким він залишався вірним до кінця життя, при цьому неодноразово наражаючи себе на небезпеку, зокрема з боку польських шовіністів.

Важливим і болючим для України було питання про кордони. Ще у 1977 році одним з найбільших досягнень Ґедройця і його однодумців стало підписання «Декларації щодо української справи», надрукованої у «Культурі» в 1977 р. У ній представниками польської, російської, чеської й угорської еміграцій піднімалося питання про нагальну необхідність відновлення української державності, задля визволення інших країн комуністичного табору, і говорилося про страждання українців не тільки від російського, але й від польського іга.[7] Наступним кроком був відхід від так званої ягеллонської концепції про природність перебування українських, білоруських й литовських земель під крилом Корони Польської. Ґедройць різко засудив її, виступивши за відмову Польщі від претензій на «східні креси» та визнання сучасних кордонів.[8]

Роль України Ґедройць визначав як Основу нової системи міжнародної безпеки ЦСЄ, що змінить невигідний геополітичний устрій регіону, ослабить російський імперіалізм і сприятиме подоланню радянського поневолення і тоталітаризму.[4] Добрим прикладом слідування своїм переконанням є заклик Ґедройця до Польщі визнати щойно здобуту незалежність України. Це започаткувало процес польсько-українського примирення.

Погляди та ідеї Ґедройця чималим чином посприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у перші роки незалежності України, й у період Євромайданів. Окрім того, важливою є концепція Ґедройця, що передумовою успіху боротьби за незалежність і демократичні перетворення у Польщі та Україні було і залишається досягнення міжнаціонального примирення та координація спільної антитоталітарної боротьби проти Росії. Отже, польсько-українське зближення є запорукою стримування спроб нової російської експансії у ЦСЄ та гарантією безпеки інших народів регіону.[9]

• Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Підготувала Богуміла Бердиховська. — К.: Критика, 2005
• Єжи Ґедройць та українська еміґрація. Листування 1950—1982 років. — К.: Критика, 2008
• Ґедройць Є. З нотаток Редактора / За заг. ред. Л. Івшиної; перекл. з пол.: С. Гірік; передм. І. Гирича. — К.: ПрАТ «Українська прес-група», 2013. (Бібліотека газети «День» «Україна Incognita», серія «Підривна література»).
• Ґедройць Є. Автобіографія у чотири руки / Упорядкування і післямова Кшиштофа Пом'яна. — Київ: Дух і літера, 2015. — 408 с. (рецензія)

29 листопада 2018 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тверську у Києві на честь Єжи Ґедройця.[10]

• Genyk Mykoła Ukraińska recepcja «Kultury», w: Giedroyc a Ukraina. Ukraińska perspektywa Jerzego Giedroycia i środowiska paryskiej «Kultury», Studia pod red. Magdaleny Semczyszyn i Mariusza Zajączkowskiego. — Warszawa, 2014. — S. 164—184.
• Ґеник М. А. Взаємовідносини Єжи Гєдройця і української еміграції. [Рец.:] Jerzy Giedroyc — Emigracja ukraińska. Listy 1950—1982 / Wybrała, wstępem i przepisami opatrzyła Bogumiła Berdychowska. Listy autorów ukraińskich przełożyła Ola Hnatiuk / Archiwum Kultury. — T. 8. — Warszawa: Czytelnik, 2004. — 830 s. // Галичина. — 2006—2007. — № 12-13. — С. 458—461.
• Ґеник М. Роль «Декларації в українській справі» 1977 року в досягненні польсько-українського примирення // Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Збірник наукових праць. — Випуск 3—4. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2010——2011. — С. 212—221.
• Гнатюк О. Сто років самотності. У липні минає сто років від дня народження Єжи Ґєдройця. У вересні минає шість років від дня його смерті // Дзеркало тижня. — № 26. — 7—14 липня. — 2006.
• Олійник Н. In memoriam. Єжи Ґєдройць^{[недоступне посилання з червня 2019]} // Польське радіо для закордону, 14.09.2010
• Осадчук Б. Мрія Єжі Гедройца // День. — № 122. — 15 липня. — 2004.
• Портников В. Вересень. Гедройць // Дзеркало тижня. — № 38. — 29 вересня—6 жовтня. — 2000.
• Портников В. Жовтень. Гедройць // Дзеркало тижня. — № 39. — 5—12 жовтня. — 2001.
• О. С. Рубльов Ґедройц Єжи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 267—268. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• О. С. Рубльов Ґедройц Єжи // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Сняданко Н. Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури» // Львівська газета
• Шаповал Ю. Пан Редактор. Єжи Ґєдройць та його спадщина // Історична Правда.

• Ґеник М. А. Польсько-українське примирення у діяльності Літературного інституту в Парижі // Українознавчі студії. — Івано-Франківськ, 2010—2011. — № 12. — С. 242—253.
• Ґеник М. А. Проблема кордону у відносинах української і польської еміграцій // Гілея. — 2011. — № 1 (43). — С. 666—673.
• Ґеник М., Сенич М. Ґєдройць Єжи // Історія політичної думки. Навчальний енциклопедичний словник-довідник / За заг. ред. Н. М. Хоми. — Львів: Новий світ, 2000, 2014. — С. 186—187.
• Єжи Беднарек Ґедройц Єжи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 172. — ISBN 978-966-611-818-2.

• Ґедройць // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Док. фільм «Єжи Ґєдройць. Магічна сила слова» частина перша. 2016 рік
• Док. фільм «Єжи Ґєдройць. Магічна сила слова» частина друга. 2016 рік
• Ганна Черкаська Автор терміну «розстріляне відродження». Єжи Ґедройць: коротка біографія // UaModna, 17 вересня 2015
• Войцєх Кононьчук. Ґедройць і Осадчук: пів століття у листах