Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович

Народився в маєтку Удачне при с. Мало-Софіївка (нині село Малософіївка Криничанського району Дніпроп. обл.) в дворянській родині. Закінчив Сімферопольську гімназію із золотою медаллю (1882), Петербурзький університет (1886). Захистив магістерську дис. на тему: «Організація прямого оподаткування в Московській державі від часів Смути до епохи перетворень» (1890), яка була відзначена Уваровською премією Петерб. АН. Від 1890 — приатв-доцент Петербурзького університету. Від 1887 й до кінця життя читав курси лекцій і проводив семінари з рос. історії, історіографії, методології історії та дипломатики в Петерб. ун-ті. Викладав в Історико-філол. ін-ті, приватній г-зії Л.Таганцевої та Тенишевському реальному уч-щі (заснованому В.Тенишевим) у Санкт-Петербурзі. Створив наукову школу з джерелознавства (С.Валк, Б.Греков, О.Пресняков, Б.Романов та ін.). Один із засновників Соціологічного т-ва ім. М.Ковалевського (1916). Учасник Третього (Берлін, 1908) та Четвертого (Лондон, 1913) міжнар. конгресів істориків. Заснував і очолював комісію «Російська наука» Петрогр. (від 1917 — Рос.) АН (1915–19). За дорученням Рос. АН був головою Виконавчого к-ту з організації міжнар. конгресу істориків у Петрограді (нині м. С.-Петербург) у 1918, який, однак, не відбувся через воєн. та революц. події.

Виступав за реформування рос. сусп-ва за зразками західноєвроп. лібералізму. 1905 разом з О.Шахматовим склав записку «Про свободу друку», яка була підтримана заг. зборами Петерб. АН. 1906 обраний членом Держ. ради від Петерб. АН та уні-тів. Однак склав свої повноваження після розпуску 1-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії). Після Лютневої революції 1917 брав участь в Особливій нараді з підготовки закону про вибори до Установчих зборів.

На формування наукових поглядів і світогляду Л.-Д. мали істотний вплив ідеї О.Конта та Дж.-С.Мілля. На початку 20 ст. він став прибічником теорії пізнання неокантіанської баденської школи (див. також Неокантіанство в історичній науці) і критикував контівський позитивізм (див. також Позитивізм в історичній науці) за відсутність в ньому розуміння особливостей пізнання історичного. Вважав, що наук. реконструкція історії має здійснюватися на засадах принципу еволюціоністської цілісності, а істор. дійсність має бути осмислена як сукупність явищ, які випливають із психічних чинників, зокрема, із впливу певної індивідуальності на сусп. середовище. В рамках істор. методології протиставляв поняття «закономірність» і «цінність», останнє з цих понять тлумачив як критерій добору істор. фактів. Трактував істор. факт як вплив свідомості певної індивідуальності на сусп. середовище. Висунув оригінальну концепцію історії рос. к-ри, яка спиралася на ідею виявлення і висвітлення об'єднаних, уніфікованих принципів мислення, що характеризують ту чи іншу нац. к-ру як підсистему світового цілого. Обстоював думку, що культ. традиція створюється не вихованням та обставинами, а виникає з сукупності різних фрагментів культ. дійсності. Заразом намагався простежувати роль західноукр. впливів у рос. к-рі. Створив власну теорію джерелознавства, зокрема, розглядав джерело історичне як реалізований продукт людської психіки. Запропонував методологію історії, побудовану на засадах феноменології к-ри. Виділяв у ній два рівні — методологію джерелознавства та методологію історичної побудови. Один із перших у Росії порушив питання про місце історіографії в дисциплінарній структурі істор. науки, зокрема про неформальну інституціоналізацію істор. науки — школи та напрями. Автор праць із рос. соціально-екон. історії 17–18 ст., історії селянства, дипломатії, проблем рос. археографії, а також студій, присвячених скіф. старожитностям (див. Скіфи) та печаткам галицько-волин. князів. Наук. спадщина й погляди Л.-Д. справили неабиякий вплив на рос. істор. науку та соціогуманітаристику 1-ї третини 20 ст., зокрема на творчість О.Андрєєва, В.Вернадського, Г.Вернадського, С.Валка, І.Гревса, М.Кондратьєва, С.Ольденбурга,[ Ф.Ольденбурга, О.Преснякова, Т.Райнова, П.Сорокіна та ін.

Помер у м. Петроград.

• Лаппо-Данилевский, А. Печати последних галичско-владимирских князей и их советников / / Болеслав-Юрий II Тройденович, князь Малой Руси: Сборник материалов и исследований. Санкт-Петербург, 1907. С. 211—310.

• Ясь О. В. Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Лаппо-Данилевський // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.