Лапутіна Юлія Анатоліївна

Юлія Лапутіна народилася 1967 року у м. Києві[3].

Вона здобула педагогічну та психологічну освіту. Також захистила кандидатську дисертацію з психології і здобула науковий ступінь кандидата психологічних наук[3].

Має професійну підготовку зі спортивної стрільби[4].

1992 року Юлія Лапутіна почала службу у лавах Служби безпеки України оперуповноваженою підрозділу контррозвідки.[3]

Після створення антитерористичного центру СБУ «Альфа» її було запрошено до нього старшим офіцером. Під час служби брала участь у низці складних операцій із придушення сепаратистського путчу в Криму в 1994 році[4][5][6].

2008 року вона виступила з ініціативою втілення концепції ментальної інтеграції мешканців Автономної Республіки Крим до України, але після приходу до влади Віктора Януковича вона була припинена[4].

Юлія Лапутіна протягом 2010—2012 років була заступницею начальника Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України.

14 квітня 2014 року у складі першої об'єднаної групи СБУ висадилась на Краматорському аеродромі, захист якого забезпечував спецпідрозділ «Альфа». Пізніше вона згадувала, що вилітаючи на Донбас вони не знали, що тут відбувається і лише тут зрозуміли, що опинилися в облозі. Вона налагодила контакти з проукраїнськими активістами, займалася розвідкою, збором та передачею інформації до Києва. За допомоги активістів виїжджала до міста для оцінки ситуації та проведення рекогносцировки: була відкинута тактика військових дій і діяли іншими методами, зокрема, інформаційними, розкидуючи листівки з вертольота. Неодноразово вела перемовини з місцевими прибічниками проросійських формувань, які мали на меті штурм блокпостів українських військових, завдяки чому штурму вдалося уникнути[4][5][7].

Під час окупації Краматорська проросійськими формуваннями завдяки допомозі проукраїнських активістів було зроблено радіозвернення до жителів міста від імені українського уряду з рекомендаціями щодо виживання під час обстрілів та запевнення щодо повернення міста під контроль уряду України[4]. Кадри з відео з щойно звільнених Слов'янська та Краматорська від проросійських формувань, зроблені Юлією на свій мобільний телефон, увійшли до фільму «4 роки АТО — 26 років на службі Народу України»[8][9]. Також вона брала участь у другому Харківському міжнародному безпековому форумі[10].

Юлія Лапутіна у вересні — грудні 2014 року була командиром оперативної групи СБУ в АТО та виконувала завдання із затримання учасників проросійських терористичних формувань[3][4].

Після звільнення Краматорська від проросійських формувань ініціювала акцію «Краматорськ — це Україна», яку підхопили в інших містах[4].

2014 року її було призначено заступником начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України[3]. В СБУ вона займається контррозвідкою у сфері інформаційної безпеки[4][11].

Станом на травень — червень 2017 рік Юлія Лапутіна мала звання полковника[12][13].

Проводить багато публічних заходів та лекцій щодо джерел війни на Сході України, методів ведення інформаційної війни Росії проти України та смислової війни Росії проти України, а також участі в ній УПЦ МП[14][15][16][17][18][19][20][11].

25 березня 2020 року їй було надане військове звання генерал-майора[1] і вона стала другою жінкою-генералом в історії незалежної України[21].

Член Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України[22].

18 грудня 2020 року Верховна Рада Україна проголосувала за призначення Юлії Лапутіної Міністром у справах ветеранів України (248 голосів «за»)[2].

Член РНБОУ з 17 лютого 2021 року.[23]

Заміжня. Її чоловік також працює в Службі безпеки України. Виховує двох дочок[4][3].

• Український Жіночий Конгрес. Спікери. Юлія Лапутіна. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
• Дмитрий Бобрицкий (14 жовтня 2018). Сестры по оружию. Пять историй защитниц Украины. Liga.net. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
• Лапутіна Юлія отримала звання генерала. Історія шляху. Український мілітарний портал. 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.