Лариса Аргоська

У мікенські часи головне поселення та храм знаходилися на пагорбі Аспіс, на північ від Лариси. Східний схил Лариси та рівнинна земля на його сході були заселені дорійцями в бронзову добу, а їх поселення та храм стали ядром древнього Аргоса.[2]

Довгі мури, аналогічні афінським, що з'єднувались з Нафпліон, збудовані приблизно в 421 році до н.е. та зруйновані під час атаки спартанців.[2]

Стіни, які з'єднували цитаделі на Ларисі та Аспісі, побудовані пізніше. Далі стіни простягалися навколо акрополів по східних схилах щоб охопити древнє місто. В кожному з основних напрямів були ворота: ворота Дейраса на заході (по дорозі на Мантінею); Немейські ворота на північ по дорозі до Немеї; Елейтуайська брама до Герайону Аргоса та Епідавра та Ворота Кілабріса по дорозі до Нафпліона на схід; і ворота на південь, що вели до Тегеї. Стіни оточували лише важливі частини древнього міста і не намагалися дістатися до моря в районі Нафпліона, як попередні довгі стіни, простягаючи максимум лише 300 метрів на схід від Лариси, перш ніж повернути на північ, щоб врешті-решт завершити свій контур у Аспісі.[2]

До ІІ століття до н.е., Аргос та Ахейський союз були союзниками з Філіпом V Македонським, який був спочатку противником, а потім союзником Риму. Жителі Агросу були розділені у ставленні до римлян. У 198 р. до н. е. Філіп зустрівся з представниками Ахейської ліги, щоб домовитись про повернення Аргоса та Коринфа під ахейський контроль, але натомість вирішив віддати місто Набісу царю-тирану Спарти, який тоді захопив Ларису та Аспіс. Багатьох аристократів міста він відправив у заслання або до Спарти як заручників. Тоді з ахейцями з'язався римський полководець Тит Квінкцій Фламінін, який вже пообіцяв віддати обидва міста ахейцям, якщо він переможе Філіпа. Після поразки Філіпа в битві при Кіноскефалах, Фламінін рушив до своєї армії, щоб з'єднатися з ахейськими військами після чого вони обложили Аргос. Набіс укріпив обидві цитаделі. Після початку битви Фламінін чекав біля стін, щоб побачити, чи жителі міста підняли повстання проти Набіса; коли вони цього не зробили, він переконав своїх грецьких союзників піти на південь, аби напасти на Спарту, оскільки спартанці були джерелом конфлікту. Врешті-решт цей крок змусив Набіса здати Аргос ахейцям. Римляни спочатку окупували і Ларису, і Аспіс, але Фламінін стримав своє слово і вивів в 194 р. до н.е римські війська з них і з Акрокоринфа.[2]

Лариса була захоплена остготами під правлінням Аларіха I в 395 р. Багатьох з жителів міста було продано в рабство.[3]

Новий замок на території акрополя було засновано візантійцями у XII столітті. У 1203 році його захопив архонт Нафпліона Леон Сгурос, після смерті якого ним керував Теодорос Анжелос.[1][4] У 1212 році його захопив хрестоносець Жоффрей де Віллардуен. Далі замок був переданий Афінському герцогу Отто де ла Рошу в обмін на військову допомогу, ставши однією з головних укріплень об'єднання Аргоса і Нафпліона. У XIV столітті замок був відремонтований.

У 1388 році Аргос і Нафпліон були продані Венеціанській республіці. Перш ніж Венеція змогла взяти їх під контроль, деспот Мореї Феодор I Палеолог та його союзник та тесть Неріо I Аччаюолі захопив їх за допомогою османської армії під проводом Евреноса. Хоча венеціанці швидко змогли витіснити Неріо з Нафпліона, Аргос залишився в руках Федора шість років. У 1393 р. Федора, разом з іншими візантійськими та сербськими васалами, викликав до Сера османський султан Баєзид І. Після того, як інші васали поскаржилися на поведінку Федора у використанні албанських найманців, для захоплення Аргоса та інших місць на Пелопоннесі, Баєзід наказав Феодору супроводжував його у військовій експедиції у Фессалії та віддати Аргос та Монемвасію під контроль османів. Феодор підкорився, але пізніше зумів повернути Монемвасію, але погодився продати Аргос венеціанцям, які заволоділи ним 11 червня 1394 р.[5] Через рік місто Аргос було захоплено військами османами після битви при Нікополі, після його пограбування вони відступили.[6] Аргос і Лариса залишилися у руках венеціанців до тих пір, поки їх знову не завоювали османи під час Першої османсько - венеціанської війни 1463 року. Османи володіли замком у XV - початку XIX століть за винятком 1686-1715 років, коли Замок був під контролем венеціанців, захоплений Франческо Морозіні.[1] Близько 1700 р. внаслідок вибуху була зруйнована центральна циліндрична башта замку, яка використовувалась як склад пороху, а на її місці побудували бастіон, збережений донині.[4]

У 1821 р. під час грецької революції замок був захоплений Деметріосом Іпсіланті, проте це зіграло жодної ролі в наступних військових діях.