Латай Макар Калістратович

Макар Латай (1881, с. Чаплі, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, нині у складі Дніпра — квітень 1949, с. Троїцьке Синельниківський район, Дніпропетровська область, Україна) — член Катеринославської «Просвіти» з 26 травня 1913, активіст українського культурного руху в Катеринославі. Жертва російського окупаційного терору.

Макар Латай
Макар Латай.
Народився 1881(1881)
с. Чаплі, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 1949(1949)
с. Троїцьке Синельниківський район, Дніпропетровська область, Україна
Громадянство УНР
Національність українець
Діяльність селянин-хлібороб
Відомий завдяки член Катеринославської «Просвіти»

Життєпис

Походив з селян, у його батька Калістрата була велика родина, діти — Савелій, Пилип, Роман. Макар, Павло, Галина та Векла. Латай навчався в Чаплях у церковно-парафіяльній школі, де закінчив чотири класи. Потім — у залізничному училищі (напевне, в Катеринославі) на «майстра вагових справ». Можливо, під час навчання в Катеринославі чи згодом брав участь у роботі товариства «Просвіта».

Чи працював Латай за фахом — невідомо. Приблизно в 1905 вже мав власну родину, згодом народилися діти Пилип (1907), Федір (1909), кілька дітей, які померли, Василь (1919), Марія (1921), Надія (1923), Павло (1924).

Коли Латай одружився, його брати і сестри мали свої сім’ї, усі вони жили разом коло свого батька Калістрата. Той мав свою землю, худобу. Разом обробляли землю, збирали врожай. Усі їхні прибутки розподіляв голова родини Калістрат — кому що купити, що у господарство придбати. Під наглядом батька вся родина жила працьовито, дружно і відтак — заможно. Поступово кожному збудовано окрему хату в Чаплях і всі жили окремо або, як казали в селі, на відділі.

У Першій світовій війні та в революційних подіях Латай участі не брав. З родиною господарював на землі індивідуально, маючи власну землю, пару коней, пару волів та свій інвентар, старанно обробляв землю разом з синами Пилипом і Федором. Жили заможно. Окрім того, мав свою кузню, ремонтував у ній брички, плуги, сівалки, борони — у вільний від роботи в степу час, як гарний коваль, ремонтував добротно, якісно, тому до нього зверталися селяни з усіх Чапель. І тут йому допомагали старші сини.

«Батько був завзятий до роботи, — згадує молодший син Павло, — влітку з синами весь час працював у степу, а взимку — в кузні. Він не лінувався, завжди знаходив собі роботу, а ледарів та нероб дуже не любив. Через те в роки недородів оті ледарі та нероби голодували, а в сім’ї Латаїв їли білий хліб».

Латай цікавився літературою, любив читати книжки. Дітям своїм переповідав такі улюблені твори красного письменства — «Загублене щастя», драму Панаса Мирного «Лимерівна», драму Лесі Українки «Лісова пісня», п’єсу Івана Котляревського «Наталка Полтавка» та багато інших. Не відзначався великою релігійністю, але на свята відвідував церкву й розповідав дітям про Ісуса Христа.

Після Жовтневого перевороту 1917 в Чаплях організувалися сільськогосподарські товариства, які пропагували серед селян передові методи господарювання, вирощування врожаїв, догляду за худобою, заготівлі насіння для посіву тощо. Такі товариства Латай дуже вітав і брав участь у їх роботі. Про його діяльність у «Просвіті» бракує відомостей (народженим у 1920-х дітям він, можливо, вже не розповідав про це).

Розкуркулення і арешт, заслання

З початком колективізації Латай примушували вступати до колгоспу, але він не давав згоди. Знав, що треба буде працювати на нероб і ледарів. Сам він нікого не експлуатував, найманих робітників не мав, І хоча Латай мав таке ж господарство, як і інші селяни, біднота вирішила: Латай живе заможно й не хоче вступати до колгоспу, тому треба його розкуркулити.

У 1929 активісти забрали з його садиби худобу, інвентар, зерно, повиносили з хати все, що там було (постіль, посуд, одяг), пограбувавши Латаїв «під чисту», а самих їх вигнали з хати. Через декілька днів Латая заарештовано і вивезено до Архангельська. Згодом його перевезено до Харкова, де він працював на одному з підприємств біля механізмів та верстатів. Працюючи сумлінно, навіть отримував зарплату.

«А ми з матір’ю,— згадує Павло Макарович Латай. — жили де попало: в закинутих хатах та сараях, голодували, бо мама не могла нас чотирьох прогодувати. Ось так і довелося прожити з простягнутою рукою аж до кінця 1931 року».

Повернення із заслання

Нарешті, Латаю вдалося звільнитися з заслання (яким шляхом — невідомо).

У 1931 він їде до Запоріжжя, де влаштовується на роботу в майстерні по ремонту ватів за своєю давньою спеціальністю «майстра вагових справ». Тоді ж він перевіз родину до Запоріжжя.

Жили по найманих квартирах, голодували в 1933. Батько ремонтував та встановлював нові автомобільні, залізничні ваги. Коли будувалася «Запоріжсталь» (введено до ладу 1933), і там він встановлював ваги всіх категорій. З початком війни 1941 почали евакуюватися запорізькі підприємства. Латай з родиною переїжджає в с. Троїцьке Синельниківського району на Дніпропетровщині.

Тут жив син Федір, який разом з колгоспними коровами евакуювався на схід. Інші сини — Пилип та Василь воювали на фронті. Латай з дружиною і молодшими дітьми жили в цьому селі під час окупації. У 1943 з приходом Червоної армії мобілізовано сина Павла, який був в армії з вересня 1943 до закінчення війни у травні 1945, потрапив на Далекий Схід на війну з Японією.

Під час війни Латай ніде не працював, але підробляв вдома, щоб мати прохарчування. У 1943 мусив піти працювати до колгоспу в тому ж с. Троїцьке, хоч мав 62 роки. Працював у кузні, часто хворів, відбився на здоров’ї і голод 1947. Син Павло повернувся після служби в армії з Порт-Артура в липні 1947.

Батько був вже дуже слабкий від роботи і недоїдання. У квітні 1948 помер, похований у с. Троїцькому.

Література

  • Микола Чабан. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921) // Іма-прес. — Дніпропетровськ. — 2002.
  • Лист до упорядника сина Л. — Павла Макаровича Латая, датований 15 листопада 2000.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.