Легкі крейсери типу «Капітані Романі»

San Marco (D563). Колишній Giulio Germanico. 1962

D606 Châteaurenault. Колишній Attilio Regolo. 1961

Ідея будівництва крейсерів виникла у 1930-х роках, як відповідь на появу восьми французьких великих швидкісних есмінців класів Le Fantasque (6) і Mogador (2). Фроанція тоді розглядалась як основний ворог Італії на Середземному морі. Для боротьби з ними у ВМС Італії планували збудувати контресмінці з потужним озброєнням і великою швидкістю. Спочатку почали проектувати крейсери розвідувального класу (скаут-крейсери)[1] водотоннажністю 2.800 т. Однак після війни в Ефіопії і створення 1935-1936 Італійської Східної Африки виникла загроза британським колоніям і протистояння з Royal Navy. Для захисту комунікацій з новими колоніями необхідно було збудувати добре озброєні кораблі з великою дальністю, для чого вже розроблений корабель був замалим. Зрештою проект використали при будівництві для СРСР лідера есмінців «Ташкент»[2], який використовували на Чорному морі.

У новому проекті водотоннажність крейсерів встановили у 3.400 т при зварному корпусі, застосуванні легких сплавів. Парові турбіни потужністю 110.000 к.с. запозичили з більших крейсерів, що дозволило розвивати швидкість понад 40 вузлів. Чотири водотрубні котли розміщувались ізольовано по два з приводом на гребний гвинт. Існувала можливість підключення котлів однієї групи до іншої для приводу двох гвинтів. Задля зменшення ваги, габаритів відмовились від гідролітака, встановлення якого без катапульти, ангару не мало сенсу. Для економії ваги не встановили панцирний захист силового блоку. Оскільки нові 65-мм автоматичні зенітні гармати компаній Ansaldo-Terni[3] не були завершені, було вирішено встановити 37-мм з перспективою пізнішої заміни. Проектування завершили до 1937, але через фінансові проблеми закладення крейсерів затягнулось до 1939 року. У ВМС Італії 1938 ліквідували клас скаут-крейсери і нові кораблі перевели у клас легких крейсерів.

Під час війни було прийнято до складу флоту три крейсери, які брали участь у бойових діях та дійшли до її завершення. П'ять спущених на воду крейсерів, готовність яких складала понад 80 %, було затоплено бомбардувальниками союзників. Будівництво ще чотирьох припинили у червні 1940. Після завершення війни два крейсери були передані 1948 ВМС Франції у вигляді репарацій. Там вони були перейменовані, перебудовані, переозброєні і проплавали під французьким прапором до 1960-х років.

Ще два крейсери 1951 були введені до складу флоту республіканської Італії, де після модернізації з переозброєнням американськими гарматами були перекваліфіковані у есмінці, перебували до 1965/1971 років у складі діючого флоту, а згодом один з них до 1980-х був навчальним кораблем.

• Gardiner, Robert & Brown, David K.: The eclipse of the big gun: the warship 1906—1945. Conway's history of the ship. Conway Maritime, 2004. ISBN 0-85177-953-0 (англ.)
• Bishop, Chris: The Encyclopedia of Weapons of WWII: The Comprehensive Guide to Over 1,500 Weapons Systems, Including Tanks, Small Arms, Warplanes, Artillery, Ships, and Submarines. Sterling Publishing Company, Inc., 2002. ISBN 1-58663-762-2 (англ.)

• Details of Regia Marina ships captured by the Germans (англ.)
• Incrociatori leggeri Capitani Romani e trasformazione in cacciatorpedinieri classe San Giorgio (італ.)
• Incrociatori Classe Capitani Romani (італ.)