Легування (металургія)

Легування в металургії — введення в металеві сплави легувальних елементів, які сприяють одержанню сплавів заданого хімічного складу і структури з потрібними фізичними, хімічними і механічними властивостями[1]. Фактично легування — це створення сплавів. Легування дозволяє ство­рювати різноманітні металеві матеріали (сплави), які за своїми властивостями суттєво відрізняються від чистих металів за характеристиками міцності, зно­состійкості, жароміцності, корозійної стійкості тощо. Легуванню піддають звичайно розплавлені сплави, рідше — тверді.

Характер взаємодії атомів легувальних елементів і основного металу, співвідношення їхніх атомних розмірів і електрохімічних властивостей змінюють умови рівноважності фаз, утворення твердих розчинів і хімічних сполук, температури твердофазових перетво­рень, зумовлюють формування певного фазово-структурного стану і властивостей сплавів (легованих сталей і чавунів, сплавів кольорових металів).

Розрізняють легування об'ємне і поверхневе. Є також комплексне легування (одночасно кількома легувальниими елементами) і легування іонне, що полягає у введенні атомів всередину твердого сплаву під час бомбардування його поверхні іонами (внаслідок цього підвищується електропровідність напівпровідників)

Для легування сталей використовують переважно хром, нікель, манган, кремній, вольфрам, молібден, титан, ванадій, кобальт, ніобій, мідь, бор. Низьколеговані сталі містять у своєму складі до 2,5 % легувальних елементів у сумі, середньолеговані — 2,5…10 %, високолеговані — понад 10 %. У легованих чавунах використовують хром, нікель, алюміній, ванадій, титан; у сплавах міді — олово, цинк, свинець, алюміній, марганець, залізо, берилій; у сплавах алюмінію — кремній, мідь, магній, цинк, марганець, титан, цирконій; у сплавах магнію — алюміній, цинк, цирконій; у сплавах свинцю — олово, цинк. Легувальні елементи вводять у різних кількостях і поєднаннях в основному у вигляді спеціальних спла­вів (феросплавів)[2].

Див. також

Примітки
  1. «Легування» // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. «Легування» // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

Література
  • Хільчевський В. В. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів: Навчальний посібник. — К.: Либідь, 2002. — 328 с. ISBN 966-06-0247-2
  • Мовчан В. П., Бережний М. М. Основи металургії. Дніпропетровськ: Пороги, 2001. — 336 с.
  • Леговані сталі та сплави: навч. посіб. / Лідія Федорівна Руденко, Тетяна Павлівна Говорун, Сум. держ. ун-т.– Суми: Сум. держ. ун-т, 2012.– 170 с.– 300 пр.– Бібліогр.: с. 170. — ISBN 978-966-657-431-5
  • Леговані сталі та сплави з особливими властивостями: підручник / Валентина Зиновіївна Куцова, Максим Анатолійович Ковзель, Ольга Анатоліївна Носко; В.о. Нац. металург. акад. України.– Дніпропетровськ: НМетАУ, 2008.– 349 с.
  • Кузін О. А. Металознавство та термічна обробка металів / О. А. Кузін, Р. А. Яцюк. — Львів: Афіша, 2002. — 304 с.
  • Бучинський М.Я., Горик О.В., Чернявський А.М., Яхін С.В. ОСНОВИ ТВОРЕННЯ МАШИН / [За редакцією О.В. Горика, доктора технічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України]. – Харків : Вид-во «НТМТ», 2017. — 448 с. : 52 іл. ISBN 978-966-2989-39-7
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.