Лекс Баркер

Александр Крічлоу Баркер молодший народився 8 травня 1919 року в передмісті Нью-Йорка Райї в заможній сім'ї, що має франко-канадські та британські корені. Серед прямих предків актора — Роджер Вільямс, засновник міста Провіденс та знаменитий губернатор Барбадоса Вільям Генрі Крічлоу. Лекс був другою дитиною в родині Александра Крічлоу Баркера старшого, домовласника канадського походження[4], і його американської дружини Маріон Торнтон Білс[5]. Першою дитиною була старша сестра Лекса — Фредеріка Амелія (1917—1980).

Лекс Баркер виріс в Нью-Йорк-Сіті і в Порчестері (Нью-Йорк), навчався в школі «Fessenden» та закінчив Академію «Phillips Exeter», де відбувся його акторський дебют у шкільних виставах та зародилося бажання стати актором. Грав на гобої і у футбол. Поступив до Принстонського університету, але покинув його, зрозумівши, що справою його життя є робота в театрі. Батьки відмовили юнакові в підтримці і йому довелося самостійно оплачувати курси з акторської майстерності, паралельно працюючи на сталеливарному заводі, а ночами вчитися на інженера.

У 1938 році Лекс Баркер з'явився в невеликій ролі у бродвейській постановці Шекспіра «Віндзорські насмішниці».[6] Брав участь в невеликій ролі в провальній постановці Орсона Веллса «П'ять королів»; у Бостоні і Філадельфії з нею було стільки проблем, що до Нью-Йорка вона навіть не доїхала.[7]

У лютому 1941 року, за 10 місяців до нападу на Перл-Гарбор, Баркер покинувши свою акторську кар'єру, записався до лав Армії США простим солдатом. У роки війни виріс до звання майора, ставши одним з наймолодших майорів американської армії.[8] Під час боїв на Сицилії був поранений в ногу і в голову.

Лекс Баркер у ролі Тарзана

Повернувшись до США, Баркер відновлював здоров'я у військовому шпиталі Арканзаса, а після демобілізації відправився до Лос-Анджелеса. Незабаром він отримав невелику роль у своєму першому фільмі «Обличчя ляльки» (1945). За нею слідувала череда епізодичних ролей, найкраща з яких, — роль Еммета Дальтона у фільмі «Повернення поганого чоловіка» (1948). А незабаром Баркера знайшла та роль, яка зробила його знаменитим.

У фільмі «Чарівний фонтан Тарзана» (1949) Лекс Баркер став 10-м офіційним виконавцем ролі Тарзана, змінивши Джонні Вайссмюллера, який виконував її останні 16 років. Баркеру допомогла його зовнішність — білявого красивого інтелігентного високого (1,93 м) атлета. Актор знявся лише в п'яти фільмах про Тарзана, але залишається актором, відомим передусім саме цією роллю.

Становище Лекса Баркера як зірки після Тарзана дозволило йому зіграти різноманітні героїчні ролі в інших фільмах, головним чином у вестернах, і в одному негероїчному фільмі про Другу світову війну «Очистити територію» (1956). Помітним були також його роль золотошукача в «Жовтій горі» (1954), і особливо роль детектива у фільмі «Людина з Біттер Ридж» (1955).

У 1957 році, коли йому стало важче знаходити роботу в США, Баркер переїхав до Європи (він розмовляв французькою, італійською, іспанською і трохи німецькою мовами). Тут він став дуже популярним і зіграв головні ролі у понад 40 європейських фільмах, включаючи дві стрічки за романами італійського письменника Еміліо Сальгарі (1862—1911). В Італії він знявся і в короткій, але переконливій ролі нареченого героїні Аніти Екберг у фільмі Федеріко Фелліні «Солодке життя» (1960).

Найбільшого успіху Баркер досяг у Німеччині. Тут він знявся в головних ролях в двох фільмах, заснованих на сюжетах «Доктор Мабузе» Фріца Ланга, у фільмах «Повернення доктора Мабузе» (1961) і «Невидимий доктор Мабузе» (1962), і в 13-ти фільмах, знятих за романами німецького письменника Карла Мая (1842—1912), зігравши таких відомих персонажів, як «Вірна рука» (Олд Шаттергенд), Кара Бен Немзі та доктор Штернау.

У 1966 році Баркеру була присуджена премія «Бамбі» як найкращому іноземному акторові в Німеччині, де він був великою та популярною зіркою. У Німеччині він навіть записав у 1965 році два сингли з композитором Мартіном Бетчером, автором саундтреків до фільмів за творами Карла Мая. У США Баркер повертався лише зрідка, щоб з'явитися в декількох епізодах американських телевізійних серіалів. А Європа, особливо Німеччина, залишалася його професійним домом усю решту його життя.

У 1970-і роки Лекс Баркер оселився у своєму домі в Іспанії на Коста-Браве і знімався дуже рідко, оскільки в ті часи до моди увійшли італійські вестерни та еротичні фільми. Тоді Лекс спробував повернутися на батьківщину, до США і знайти роботу там. Але повернення не принесло йому очікуваних результатів. Він знявся лише в декількох епізодичних серіальних ролях.

Німецький фільм «Коли ти зі мною» (1970) став останнім художнім фільмом, де знявся Лекс Баркер. У 1973 році кар'єру Лекса стала налагоджуватися, він почав зніматися в головній ролі в телевізійному серіалі, а в планах були дві нові стрічки, коли життя внесло в них свої корективи. У актора відмовило серце.

Лекс Баркер був одружений п'ять разів:

1. На Констанції Родес Турлоу (з 1942 по 1950 рр.). Вона була донькою віце-президента металургійної компанії.[9] У пари в 1943 році народилася донька Лінн Турлоу Баркер, а в 1947 році — син Александр «Зан» Крічлоу Баркер III. Через пару років після розлучення Констанція вийшла заміж за нащадка шостого президента США Джона Квінсі Адамса.[9]
2. На акторці Арлін Дал (з 1951 по 1952 рр.).
3. На акторці Лані Тернер (з 1953 по 1957 рр.). Згідно з книгою її доньки Черил Крейн, Тернер одного разу вночі вигнала Баркера з дому під дулом пістолета за те, що він нібито домагався Черил, якій було в ту пору 13 років. Розлучення було негайним, хоча ніяких офіційних звинувачень проти Баркера висунуто не було.
4. На швейцарській акторці Ірен Лабгардт (з 1957 по 1962 рік, коли вона померла від лейкемії). У 1960 році у них народився син Крістофер, який став актором і співаком.
5. На Кармен Сервері (з 1965 по 1972 рр., хоча офіційно розлучення не було зафіксоване). У 1962 році вона здобула титутл «Міс Іспанія». Пізніше Тіта Баркер вийшла заміж за кінопродюсера Еспартако Сантоні, а потім стала останньою п'ятою дружиною мільярдера і колекціонера витворів мистецтва барона Тіссен-Борнеміца.

Лекс Баркер помер 11 травня 1973 року через три дні після свого 54-го дня народження від серцевого нападу, коли йшов Нью-Йоркською вулицею на зустріч зі своєю новою нареченою акторкою Карен Кондазян. Похорони Баркера пройшли в Нью-Йорку, після чого він був кремований, і прах остання його дружина відвезла з собою в Іспанію.