Леопольд Седар Сенгор

Сенго́р Леопольд Седар (фр. Léopold Sédar Senghor; 9 жовтня 1906, Сенегал — 20 грудня 2001, Нормандія, Франція) — політичний діяч, вчений, поет. Перший президент Республіки Сенегал (1960–1980), член Французької академії (1983). Автор лінгвістичних та політичних досліджень, поетичних творів.

Леопольд Седар Сенгор
фр. Léopold Sédar Senghor[1][2][3]
Леопольд Седар Сенгор
Леопольд Седар Сенгор, 1961 рік
1-й Президент Сенегалу
6 вересня 1960 — 31 грудня 1980
Прем'єр-міністр Абду Діуф
Попередник посаду запроваджено
Наступник Абду Діуф
Народився 9 жовтня 1906(1906-10-09)
Сенегал
Помер 20 грудня 2001(2001-12-20) (95 років)
Нормандія, Франція
Похований Bel-Air Cemeteryd
Відомий як політик, поет, письменник, учасник французького Руху Опору
Країна Франція і Сенегал[3][1][4]
Освіта Faculty of Arts of Parisd, Вища нормальна школа і ліцей Людовика Великого[2]
Політична партія Соціалістична партія Сенегалу
У шлюбі з Colette Hubertd[2] і Ginette Ébouéd[2]
Релігія католицька церква
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
Орден Мистецтв та літератури
Орден Академічних пальм
  
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

Леопольд Седар Сенгор народився 9 жовтня 1906 року у сім'ї підприємця у містечку Жоал, що на узбережжі Сенегалу на південь від Дакару. Його батько походив з сенегальського племені серер. Друге ім'я Леопольда Сенгора — Седар — на мові племені означає «той, хто не повинен бути приниженим», прізвище походить від португальського слова «сеньйор».

Франція

У 1928 році Сенгор, отримавши католицьку освіту у Сенегалі, поїхав до Франції, де поступив до Сорбонни. Після отримання вищої освіти зайнявся викладацькою діяльністю. З 1939 року служив у французькій армії, у 1940 році потрапив до німецького полону. Брав участь в русі спротиву. Після війни служив на державних посадах у Франції, був депутатом, в тому числі віце-спікером Національних зборів країни. У 1948 році заснував Демократичний блок Сенегалу, який у 1959 році перетворено на Прогресивний союз Сенегалу. Активно писав вірші, присвячені долям народів Африки. Вперше збірники віршів видано в 1940-вих роках XX століття.

Голова держави

У вересні 1960 року Сенгор став першим президентом незалежного Сенегалу. У 1962–1970 роках одночасно був головою уряду. 22 березня 1967 року пережив замах на своє життя. Залишив свою посаду по закінченню п'ятого президентського терміну у грудні 1980 року.

Подальше життя

У 1983 році обраний членом Французької академії, став першим африканцем, обраним в академіки. Почесний голова Соцінтерну.[5] Помер 20 грудня 2001 року у Франції, де провів останні роки життя.

Ушанування

На честь Леопольда Сенгора названо найбільший стадіон у Сенегалі, а також міжнародний аеропорт Дакару. У 2006 році в Молдові було випущено поштову марку, присвячену Сенгору.

Молдавська поштова марка 2006 року з зображенням Леопольда Седара Сенгора

У 1964 році поштову марку на честь його випустили у Бразилії.
На честь Л. Сенгора у 2006 році було перейменовано міст Сольферно у Парижі.

Нагороди
  • Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону та
  • Кавалер Великого Хреста «За заслуги» (Франція).
  • Командор ордена мистецтв та літератури.
  • Кавалер ордена Академічних пальм.
  • Хрест Добровольців (Франція),
  • Пам'ятна медаль війни 1939—1945 (Франція).
  • Премія миру німецьких книгарів.

Розвиток концепції негритюду Леопольдом Сенгором

Разом із Еме Сезером Леопольд Сенгор розробив концепцію «негритюду» (негритянський дух), що стала каталізатором визвольного руху у Французькій Західній Африці. Негритюд став апологією расової та історичної спільності чорношкірого населення Африки та інших регіонів проживання вихідців з Африки.

Ідея негритюду і африканської моделі соціалізму виникла у Сенгора під впливом антиідустральних настроїв 1930-х років, праць католицьких мислителів Е. Муньє, П. Тейяра де Шардена, праць раннього Карла Маркса, творів К. Маккея, Л. Хьюза, а також поетів Еме Сезера і Л. Дамаза.

Свої ідеї Леопольд Сенгор розвинув на сторінках журналу «Негритянська освіта». Теорія негритюду засновується на винятковості психічного складу «африканської особистості», неповторності африканської цивілізації та культури, самостійного духовного, культурного і політичного розвитку африканських народів. Ця особлива психічна природа африканця полягала у його гуманізмі, гармонії з природою, емоційності на противагу раціоналізму та прагматизму європейців. Спрямований проти євроцентризму, політики примусової культурної асиміляції як компоненти політичного і соціального гноблення, негритюд проголошує своє етнокультурне (а згодом і державно-політичне) самоствердження колонізованих негроїдних народів.

Щоб здійснити цю мету, пропонувалося дотримуватися таких гасел як «культура — перш за все», «асимілювати не будучи асимільованими». Сенгор наголошував, що гордість за свою расу — перша умова негритюду. Водночас Леопольд Сенгор акцентував увагу на тому, що основні поняття в негритюді — культура, культурна ідентифікація, а розвиток національної культури — важлива умова політичного та економічного відродження.

Згодом в негритюді почали простежуватися мотиви расової винятковості. Тож у 1940–1950 роках Леопольд Сенгор вдався до філософської концептуалізації негритюду як «антирасистського расизму». Тоді ж відбулася трансформація негритюду з культурного і літературного руху в ідеологічну доктрину, що стало світоглядною основою національно-визвольного руху.

Леопольд Сенгор пізніше видозмінив свою теорію, в основу якої тепер були покладені не расові, а культурні відмінності. Була підсилена теза про взаємодоповнення африканської і європейської традицій. У збірці есеїв «Свобода 5» (1992) він розглядав діалог культур як боротьбу, яку слід вести в XXI ст.

Леопольд Сенгор також тісно пов'язував теорію негритюду з ідеями соціалізму. Він вважав, що його держава повинна вибрати середній шлях, рухатись до демократичного соціалізму. У книзі «Африканські країни і шлях до соціалізму» (1961) він наголошував, що соціалізм в Африці повинен засновуватися на використанні досягнень сучасної науки і техніки.[6]

Твори
Поезія
  • Chants d'ombre, poèmes, Le Seuil, 1945
  • Hosties noires, poèmes Le Seuil, 1948
  • Éthiopiques, Le Seuil, 1956
  • Nocturnes, poèmes, Le Seuil, 1961
  • Lettres d'hivernage, poèmes, Le Seuil, 1973
  • Chant pour Jackie Thomson, poèmes, 1973
  • Élégies majeures, poèmes, Le Seuil, 1979
  • Guélowar ou prince, Le Seuil, 1948
  • Nuit de Sine
  • La ruée de l'or
  • Femme noire
  • Le Lion rouge («Червоний лев», Національний гімн Сенегалу)
  • Poèmes divers, Le Seuil, 1990
  • Hosties noires (входять: Prière de paix et Élégie pour Martin Luther King), lithographies de Nicolas Alquin, Les Bibliophiles de France, 2006
Есеїстика
  • Anthologie de la nouvelle poésie nègre et malgache de langue française, précédée de Orphée noir par Jean-Paul Sartre, PUF, 1948
  • Liberté 1 : Négritude et humanisme, discours, conférences, Le Seuil, 1964
  • Liberté 2 : Nation et voie africaine du socialisme, discours, conférences, Le Seuil, 1971
  • Liberté 3 : Négritude et civilisation de l'Universel, discours, conférences, Le Seuil, 1977
  • Liberté 4 : Socialisme et planification, discours, conférences, Le Seuil, 1983
  • Liberté 5 : Le Dialogue des cultures, Le Seuil, 1992
  • La Poésie de l'action, dialogue, Stock, 1980
  • Ce que je crois: Négritude, francité, et civilisation de l'universel, Grasset, 1988
Дитяча література
  • La Belle Histoire de Leuk-le-Lièvre (у співавторстві), Hachette, 1953

Українські переклади
  • Вибрані поезії / пер. Ірини Сатиго // Всесвіт. — 2012. — № 5-6. — С. 5-20[7].

Див. також

Примітки
  1. http://www.presidence.sn/presidence/leopold-sedar-senghor
  2. https://www.au-senegal.com/leopold-sedar-senghor,006.html
  3. http://www.academie-francaise.fr/les-immortels/leopold-sedar-senghor
  4. http://www.presenceafricaine.com/261_sedar-senghor-leopold
  5. Honorary Presidents XVII Congress of the Socialist International, Lima 20-23 June 1986; Honorary Presidents XVIII Congress of the Socialist International, Stockholm 20-22 June 1989 (англ.)
  6. Сорокопуд О. Сенгор Леопольд Седар // Політична енциклопедія. — Київ, 2012. — С. 659. — ISBN 978-966-611-818-2.
  7. Леопольд Сенгор 1906—2001 Переклала з французької Ірина Сатиго

Джерела
  • И. В. Кривушин, Е. С. Кривушина. Леопольд Седар Сенгор // А. Б. Давидсон (общ. ред.). История Африки в биографиях. — Москва: РГГУ, 2012. — С. 663—669.(рос.)
  • І. Сатиго. Леопольд Седар Сенгор: творець нового типу мовлення: монографія / Ірина Сатиго ; вступне слово О. Червінської. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2015. — 376 с.
  • І. Сатиго. Леопольд Седар Сенгор: поет vs політик / Ірина Сатиго // Коло: книгознавчий часопис, 2015. — № 16. — С. 31-38.
  • О. Сорокопуд. Сенгор Леопольд Седар // Політична енциклопедія. — Київ, 2012. — С. 659. — ISBN 978-966-611-818-2.

Література
  • В. Головченко. Сенгор Леопольд Седар // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • О. Сорокопуд. Сенгор Леопольд Седар // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.659 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.