Лижія Кларк
Лижія Кларк (порт. Lygia Clark справжнє ім'я Lygia Pimentel Lins; (1920—1988) — бразильська художниця і скульптор, широко відома своїми живописними й інсталяційними роботами.
Лижія Кларк | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
При народженні | Лінс Лижія | |||
Народження |
23 жовтня 1920[1][2][…] або 23 вересня 1920[3] Белу-Оризонті, Бразилія | |||
Смерть | 25 квітня 1988[4][5][6] (67 років) або 26 квітня 1988[3] (67 років) | |||
Ріо-де-Жанейро, Бразилія[7] | ||||
Країна | Бразилія[8] | |||
Жанр | живопис, скульптура | |||
Діяльність | художниця, скульпторка, викладачка університету, перформер, художник інсталяцій | |||
Напрямок | живопис | |||
Вчитель | Роберто Бурле-Марксd[9], Árpád Szenesd[9], Ісаак Добринський[9], Фернан Леже[9] і Zélia Salgadod[10] | |||
Працівник | Паризький університет[9] | |||
Член | Grupo Frented[7] і neo-concrete movementd[11][7] | |||
Нагороди |
Guggenheim International Awardd | |||
| ||||
Лижія Кларк у Вікісховищі |
Разом з Ґертрудою Ґольдшмідт і Мірою Шендель, стали найвідомішими американськими художницями другої половини XX століття.
Життєпис
Народилася 23 жовтня 1920 року в Белу-Оризонті в родині юристів: її батько — Джейр Перейра Лінс (Jair Pereira Lins) був адвокатом і сином міністра Верховного суду, а мати — Рут Мендес Піментел (Ruth Mendes Pimentel) була донькою адвоката. Лижія була третьою дитиною в родині, де ще росли Марія Беатріс, Соня і Франциско.[12]
У 1947 переїхала в Ріо-де-Жанейро, аби вчитися у бразильського ландшафтного архітектора Роберту Бурле Маркса і скульптора Зелії СалгадуТоді ж вирішила стати художницею.
У 1950 Лижія вирушила в Париж, де навчалася у Арпада Сенеша, Ісаака Добринського та Фернана Леже. Після своєї першої персональної виставки в Інституті ендопластики (Institut Endoplastique) в Парижі в 1952, художниця повернулася в Ріо-де-Жанейро і експонувалася в Міністерстві освіти і культури Бразилії.
Лижія Кларк була серед засновників гурту Grupo Frente, створеного у 1954. Присвятивши себе вивченню простору, вона приєдналася до художників: Еліо Ойтісіки, Дешіо Вієйре, Авраама Палатника, Жоао Хосе да Косте [pt], Івана Серпе та інших.
У 1957 взяла участь у першій виставці «National Concrete Art Exhibition» в Ріо-де-Жанейро.
Була учасницею «Superfícies Moduladas, 1952—57» і «Planos em Superfície Modulada, 1956—58». Брала також участь зі своєю роботою «Composições» у Венеційській бієнале в 1954 і повторно в 1968.
У 1961 отримала нагороду «кращий скульптор» на міжнародній бієнале мистецтва в Сан-Паулу[12]. Створювала інсталяції і працювала з боді-артом.
У 1959 приєдналася до експозиції «I Exposição de Arte Neoconcreta», підписавшись під маніфестом «Manifesto Neoconcreto»[13] разом з Амилкаром де Кастро, Феррейра Гулларом, Францем Вайсманном, Лижією Папе, Рейнальдо Жардимом і Теоном Спанудісом (Theon Spanudis[14][15]).
Присвятивши себе в перше десятиліття своєї кар'єри живопису і скульптурі, після 1966 Лижія Кларк заявила, що відмовилася від мистецтва[16]. На початку 1970-х викладала мистецтво в Сорбонні.
Кларк також досліджувала ідею сенсорного сприйняття через її мистецтво.
З 1979 по 1988 вона дедалі більше рухалася в бік арт-терапії, ніж створювала нові роботи, використовуючи свою арт-терапію для лікування пацієнтів з психотичними розладами (психоз).
З початку 1980-х років Лижія Кларк поступово уповільнює темпи своєї діяльності.
У 1983 обмеженим тиражем була видана її книга «Livro Obra»[17], в якій розповідається про еволюцію робіт художниці від її найбільш ранніх творінь до кінцевої неоконкретної фази. У 1977 Кларк повернулася в Ріо-де-Жанейро, де померла від серцевого нападу у своєму будинку 25 квітня 1988.
У 1986 в Імператорському палаці Ріо-де-Жанейро була проведена виставка «IX Salão de Artes Plásticas» зі спеціальною експозицією, присвяченою Еліо Ойтісіка і Лижії Кларк. Виставка стала єдиною великою ретроспективою, присвяченою Лижії Кларк за її життя.
23 жовтня 2015 Google запустив дудл на честь святкування 95-річчя художниці, на якому логотип Google був стилізований під її роботу «Bichos».
У квітні 2018 на каналі «Радіокультура» спільно з Музеєм сучасного мистецтва «Гараж» вийшла програма «Лижія Кларк. Мобільні конструкції»[18].
Рекорди продажів
У травні 2013 робота Лижії Кларк «Contra Relevo», була продана за 4,5 мільйона реалів на аукціоні в Нью-Йорку, ставши найдорожчою бразильською роботою, проданою на аукціоні[20].
У серпні цього ж року її роботу «Superfície Modulada nº 4» продали на аукціоні «Bolsa de Arte de São Paulo» за 5,3 мільйона реалів — це найдорожчий твір мистецтва, будь-коли проданий у Бразилії на той час[20][21].
У 2015 Кларк втратила пальму першості після продажу картини «Vaso de Flores» Альберто да Вейга Гіньяра за 5,7 мільйона реалів[12].
На аукціоні Sotheby's в 2014 алюмінієва складна скульптура Кларк «Bicho-Em-Si-Md (No. IV)» (1960) була продана за 1,2 мільйона доларів, що вдвічі перевищило її стартову ціну.
Бібліографія
- Guy Brett. «The Proposal of Lygia Clark». In: Catherine de Zegher (ed.), Inside the Visible. The Institute of Contemporary Art, Boston & MIT Press, 1996.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Lygia Clark
- The Fine Art Archive — 2003.
- SNAC — 2010.
- Itaú Cultural Enciclopédia Itaú Cultural — São Paulo: Itaú Cultural, 1987. — ISBN 978-85-7979-060-7
- Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 1998. — ISBN 978-1-884446-05-4
- https://hammer.ucla.edu/radical-women/artists/lygia-clark/
- Museum of Modern Art online collection
- https://www.theartstory.org/artist/clark-lygia/life-and-legacy/
- https://theartstory.org/artist/clark-lygia/life-and-legacy/
- https://www.tate.org.uk/art/art-terms/n/neo-concrete
- Biografia de Lygia Clark
- MANIFESTO NEOCONCRETO
- Theon Spanudis
- Theon Spanudis
- Ken Johnson (May 2, 2014), See It, Feel It, Touch It, Be Healed New York Times
- Livro-Obra | Lygia Clark
- Лижия Кларк. Мобильные конструкции
- Lygia Clark | Nicolás Sieber
- Tela de Lygia Clark bate recorde e é vendida por 5,3 milhões de reais em leilão Revista Veja (agosto de 2013)
- Tela é vendida a preço recorde Jornal Estadão