Липовець (Хустський район)

Липове́ць — село в Хустській міській громаді у Закарпатській області в Україні. Населення становить 1530 осіб (станом на 2001 рік)[1][2]. Село розташоване за 21,4 кілометра[4] від Хусту.

село Липовець
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район/міськрада	Хустський район
Рада	Липовецька сільська рада
Код КАТОТТГ	UA21120250160011872
Облікова картка	Облікова картка
Основні дані
Населення	1530 осіб[1][2]
Поштовий індекс	90416[1]
Телефонний код	+380 3142[1]
Географічні дані
Географічні координати	48°16′32″ пн. ш. 23°18′17″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	407[3] м
Відстань до районного центру	21,4[4] км
Місцева влада
Адреса ради	90416, Закарпатська обл., Хустський р-н, с. Липовець, вул. Шевченка, 3[1]
Карта
Липовець
Липовець
Мапа

Перша писемна згадка: початок ХVIII ст.

У 1898-році Lipovecz. Інші назви у 1907 - Hárspatak, 1911-Hárs (Lipovecz), 1918-Hárspatak, 1944-Lipcsehárs, Липча-Липовець, 1983-Липовець, Липовец.

Це село має незвичайну історію, бо спершу з'явилося як присілок до села Липча, що ближче до Хуста. Сюди, на галявини серед букового лісу, мешканці Липчі виганяли на літні та зимові стійбища худобу, а сам ліс належав церкві. Першими поселенцями у Липовці були сім'ї попівських служок та наймитів, яким за добру службу церква давала ділянки для будівництва хат. Так тут на по­чатку XVIII ст. оселилися сім'ї Губаля, Гернешія, Бляшинця і Томища. Ці родини відомі у Липовці й сьогодні.

Поступово до Липовця прибивалися втікачі з верховин. Вони будували собі хатинки, розкорчовували територію, очищали ліси під сінокоси та оранки. Село внаслідок розташування далеко від великих населених пунктів було недоступним для руки влади, тож багато скривджених могли тут почуватися у надійному захисті.

Спершу мешканці виживали з присадибних господарств, спалювали деревину на майдун (деревне мило), забезпечували місто Хуст та прилеглі села паливною та діловою деревиною, займалися скотарством, вівчарством та продавали худобу, полювали у довколишньому лісі. На початку XX ст. село нараховувало 90 дворів.

У 1922 році у Липовці була відкрита народна школа у хаті Юрія Бляшинця.

Влітку 1928 року в Ужгороді відбувся з'їзд товариства "Просвіта". За участь у з'їзді чеський уряд позбавив роботи багатьох вчителів. Між ними була українська поетеса Закарпаття Миколая Божук. За участь у з'їзді та літературну діяльність вона була "заслана" вчителювати у присілок Липовець. Тут Миколая Божук вчителювала упродовж двох років та квартирувала у народній школі у маленькій кімнатці. Про Липовець у неї залишилися теплі спогади: "Липовець - це в очах мого народу честь. Які добрі та чесні тут люди! А які чесні, слухняні та охочі і здібні до навчання їх діти - мої учні! А яка чудова тут природа! Тут муза зі мною буде весь час. Кращого раю мені не треба!" У багатьох поезіях Миколая Божук оспівала окрасу і велич природи села та щирі людські почуття липовчан. Зараз її ім'ям названа одна з центральних вулиць села.

У 1951 році у селі відкрили семирічну школу, яка розмістилася у трьох найманих будинках. А в 1953 році силою громади селяни спорудили нову школу для дітей. У 1977 році у Липовці відкрито середню школу.

Церква св. Юрія. 1998.

Дерев’яна церква базилічної форми з бічними прибудовами до нави і невеликою баштою та дерев’яна каркасна дзвіниця увінчують високий схил у центрі села. Фундамент церкви освятили на св. Пантелеймона. Будував церкву майстер з Білок, а кураторами були Федір Волошин і Федір Габорець. Дахи вкрили цинковою бляхою. У дзвіниці – три дзвони. Найбільший відлив Р. Герольд у Хомутові, середній замовив Юрій Щадей, а малий є виробом дзвонарні Ф. Егрі з 1937 р. Розповідають, що іконостас перенесли із лип-чанського монастиря.

У 1977 р. церкву оновлено. Можливо, тоді дерев’яні стіни вкрили бляхою. Настінне малювання виконав В. Якубець.

У 1992 р. почали готуватися до будівництва цегляного храму. Вибрали гарне місце на іншому пагорбі і в 1996 р. на свято Юрія посвячено.

у селі створено історико-краєзнавчий музей «У гостях у мого діда»

Раніше у селі були повноводі потоки, на яких працювало 5 водяних млинів. Сьогодні залишився один водяний млин місцевого коваля Олексія Семена, який працює на воді найбільшого з потоків – Циганського звору.

Село «Липовець» у народі називають «Селом тисячі струмочків». Справді, струмочків усього кілька сотень, але це все одно надзвичайно красиво. Купа маленьких рукавів і відгалужень відхиляє гірську воду на ділянки селян. Іноді струмочки знову зливаються у великий струмок, але потім знову діляться й ховаються на території сільських подвір'їв.

А от криниць у лісах довкола Липовця безліч. З них село отримує питну воду та воду для господарських потреб. Усі вони дбайливо доглянуті господарями. У селі є кілька джерел мінерально-лікувальних вод. Цими водами лікуються місцеві мешканці та жителі навколишніх сіл.

Село прекрасне за будь-якої пори року, навіть засипане снігом по стріхи взимку, коли довкола засинає у зачаровані тиші. Всі струмочки та криниці тоді скуті кригою, та в глибині льоду б’ють джерела, а озеро Морське око незмигно дивиться в небо – не може його здолати мороз. Це озеро вулканічного походження, знаходиться воно на висоті 500 м над рівнем моря на північно-східному схилі гірського масиву Тупий. Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення - є як ландшафтною, так і історичною цінністю. Діаметр озера близько 20 метрів. В охоронних документах вказується глибина - 45 метрів. В озеро не впадає жоден потік чи струмочок, і жодного не витікає. Проте, воно ніколи не висихає, а взимку не замерзає. Відразу після зими - вода кришталево чиста й на дальньому від альтанок боці озера, під молодим буком, видніється «темна пляма», як кажуть місцеві, розлам, з якого відбувається наповнення озера водою.

Місцеві розповідають дивовижну історію проте, що колись озеро було не на тому місці, де зараз, а вище по схилу. Це місце називається «Казан» і теж цікаве.

Схили «Казана» були дуже крутими й у нього часто падали й потім тонули корови, ведені спрагою. Місцеві вирішили засипати озеро. На дні «Казана» до тепер видно залишки великих каменів. Кажуть, що через певний час після того, як озеро було засипано, воно з'явилося в новому місці, в 1507 метрах нижче, де й розташовується донині.

В народі існує легенда про його безмірну глибину та можливий підземний зв'язок з морем. Мабуть, так і з'явилася назва озера. Десь на глибині дрімають у мулі здоровенні коропи та карасі, іноді сколихуючи тиху поверхню.

Поблизу села Липовець є унікальні витвори природи – скелі Червоного та Сірого туфів вулканічного походження. Червоний камінь – це стрімка гора з голого рудого каменю. Біля скелі немає рослинності, хоч навколо буяє розкішний ліс. Біля підніжжя Великого Червоного каменю завжди чути подих тепла, тут є гарячі місця, на яких взимку тане сніг.

У горі Борбільова над селом збереглися рештки печери. Існує легенда, що в давнину там тривалий час переховувалися від властей та ховали награбовані багатства розбійники, а дрімучі ліси та недоступність місцевості сприяла їм. Серед мешканців села знаходилось чимало охочих, які настирливо шукали ці скарби. Щоправда нікому так і не пощастило знайти, та пам'ятка збереглася й донині.

Щоб описати красу села у весняно-літньо-осінній період - годі знайти слів. Коли яблуні, сливи, груші, черешні та абрикоси цвітуть - очей не відведеш. А на землі скрізь сила-силенна весняних квітів: гірські схили вкриті підсніжниками, а на галявинах зачаровує погляд синій ряст.

Протягом року сюди приїздить чимало гостей, їх вабить чарівна природа, тиша та спокій гір, шепіт трав, свіже повітря й кринична вода, спів пташок і дзюрчання джерел. Усе це - Божий дар для мешканців села. Та найбільша гордість Липовця – працьовиті й чесні люди.