Литвиненко Іван Федорович

Народився 17 вересня 1918 року в селі Попівці (тепер Глобинського району Полтавської області) в сім'ї селянина-бідняка. Українець. Навчався в місцевій початковій школі. У 1938 році середню школу № 5 у місті Глобиному, куди переїхала родина. Працював шофером Глобинської МТС, потім службовцям будівельної організації Київського особливого військового округу.

У 1939 році призваний до лав Червоної Армії.

На початок німецько-радянської війни служив на кордоні з Іраном в 136-му окремому артпарковому дивізіоні. Пізніше, як вправний механік переведений до медсамбату 75-ї стрілецької дивізії де займався відновленням великого парку машин. Дізнавшись про оголошення комітету оборони про набір у танкові училища, виявив бажання стати танкістом. Шість місяців готувався на механіка-водія танку в Арапкірі (неподалік Єревана). Показавши найкращі результати з водіння і стрільби танку І.Литвиненко отримав наказ приймати посаду інструктора з водіння. Пересварившись з прямими і безпосередніми начальниками невдовзі відправлений на фронт.

У боях німецько-радянської війни з червня року 1943 року. Воював на Воронезькому і 1-му Українському фронтах.

У ніч на 22 вересня 1943 року старший сержант І. Ф. Литвиненко в складі передового загону механізованої бригади переправився через Дніпро в районі села Зарубинців Канівського району Черкаської області. Протягом трьох діб в складі роти утримував плацдарм до підходу головних сил полку. 26 вересня 1943 року, беручи участь у відбитті контратаки піхоти та танків противника, знищив танк. У бою 29 вересня 1943 року в районі села Григорівки винищив до взводу гітлерівців, знищив три кулеметні точки і гармату противника.

17 листопада 1943 року Івану Федоровичу Литвиненку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороду отримав влітку 1944 року, на річницю 9-го механізованого корпусу, з рук командувавча 3-ї гвардійської армії П. С. Рибалка. На питання командувача про побажання І.Литвиненка, той зізнався про намір стати офіцером-танкістом.

6 серпня 1944 І. Ф. Литвиненко року направлений на навчання в Київське танкове технічне училище. Закінчивши училище у жовтні 1945 року звільнився з армії.

У 1954 році закінчив Всесоюзний заочний юридичний інститут. Капітан юстиції у відставці.

Могила Івана Литвиненка

Жив у Києві. Працював у прокуратурі Печерського району Києва, юридичним консультантом в автотресту «Київсільбудтранс». Був заступником голови об'єднаного комітету профспілок тресту.

Помер 23 березня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 3 старої частини).

17 листопада 1943 року Івану Федоровичу Литвиненку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Також нагороджений:

• орденом Леніна
• орденом Вітчизняної війни 1 ступеня
• орденом Червоної Зірки
• орденом «За заслуги» ІІІ ступеня[1]
• медалями

• Іван Литвиненко воював на танках Mk III Valentine (який вважав найкращим з танків союзників) і Т-34. У ході боїв змінив три машини.
• З дружиною Оленою познайомився 29 вересня 1944 року в парку Шевченка. Після знайомства запропонував відвідати оперу «Запорожець за Дунаєм», і на шляху до театру, за приємною розмовою зробив їй пропозицію зареєструвати шлюб. На свою пропозицію почув: «Чого ти так довго тягнув з цим питанням?».

• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382. (рос.)
• Нагородні листи А. Т. Линчука на сайті «Подвиг народа» (рос.)
• За мужество и отвагу. Харьков, 1984. (рос.)
• О. М. Филь. Герой Советского Союза. Беседы. І книга // Видавничий дім «Фактор». — Харків: 2012 (рос.)