Локтіонов Владислав Олександрович

Владисла́в Олекса́ндрович Локтіо́нов (1976—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Владислав Локтіонов
 Солдат
Загальна інформація
Народження 7 жовтня 1976(1976-10-07)
Дніпропетровськ
Смерть 7 липня 2019(2019-07-07) (42 роки)
Південне
Військова служба
Роки служби 2015-2019
Приналежність  Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 «Айдар»
Війни / битви

Російсько-українська війна

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «Учасник АТО»

Життєпис

Народився 1976 року в місті Дніпровськ (Чечелівський район). Закінчив ПТУ-20, за фахами слюсаря-сантехніка та газоелектрозварника. Працював бригадиром-сантехніком — у різних будівельних фірмах та ТОВ «Сантехбуд».

В липні 2015-го мобілізований як доброволець, 92-га бригада, 1-й батальйон, протитанковий взвод, гранатометник (СПГ), по тому — розвідник-кулементник.

13 травня 2016 року біля понтонної переправи поблизу села Лобачеве (Новоайдарський район) перебрався на інший берег річки Сіверський Донець, аби забрати звідти човен. Був захоплений російськими найманцями — кадирівці. У полоні його намагалися використати в цілях російської пропаганди, зняли «інтерв'ю» для «Лайф Ньюз»: дали випити води і якоїсь речовини. Владиславу здавалося, що він почав божеволіти. Cиділи в Луганському СІЗО зарослі, з кігтями, зуби повибивали, нігті пообкушувати було нічим.

27 грудня 2017-го звільнений з полону — повезли в Донецьк, де на донецькому напрямку обміняли. Вертольотами прилетіли в Харків, потім літаком — до Києва. Петро Олексійович особисто зустрічав біля трапу. Мама не змогла приїхати — через стан здоров'я.

Судився з військовою частиною, яка звільнила його «за самовільне залишення місця служби». Два місяці витратив на лікування набутих у полоні хвороб — бронхіальна астма, із серцем проблеми. Перебував у дитячій лікарні з сином, який має проблеми зі здоров'ям. Дружина покинула, доки був у заручниках.[1].

29 травня 2019 року повернувся на службу за контрактом — у батальйон «Айдар»; солдат, старший навідник 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки, 1-ша штурмова рота.

7 липня 2019-го загинув увечері біля смт Південне — від уламкових поранень внаслідок прямого влучання 120-мм міни в бліндаж на позиції ЗСУ під час мінометного обстрілу терористами ВОП з напрямку окупованої Горлівки. Обстріл Південного тривав з 20:00 до 21:10 — було вистрелено 47 мін 120-го та 3 міни 82-го калібрів.

Похований у Дніпрі, Краснопільський цвинтар.

Без Владислава лишились мама і син Владислав 2011 р.н.

Нагороди та вшанування
  • Указом Президента України № 19/2020 від 21 січня 2020 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно)[2]
  • Нагрудний знак «Учасник АТО»

Примітки
  1. Я пішов воювати тільки за те, щоб у мене вдома не було війни — екс-бранець бойовиків
  2. Указ Президента України від 11 лютого року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.