Лотарев Володимир Олексійович

Володимир Олексійович Лотарев
Народився 15 листопада 1914(1914-11-15)
Шахти
Помер 20 липня 1994(1994-07-20) (79 років)
Запоріжжя
Країна Російська імперія → УНР →  СРСР Україна
Діяльність авіакосмічний інженер
Alma mater Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
Галузь авіабудування
Звання академік АН УРСР
Ступінь доктор технічних наук, професор
Членство НАН України
Батько Олексй Євграфовіч
Мати Валентина Прокофьевна
У шлюбі з Матрена Івановна
Діти Генадій Володимірович Лотарев
Нагороди

Володимир Олексійович Лотарев (Лотарьов) (рос. Владимир Алексеевич Лотарёв, 15 листопада 1914(19141115), Олександрівськ-Грушевський, тепер місто Шахти Ростовської області 20 липня 1994, Запоріжжя) — український авіаконструктор, творець авіаційних газотурбінних двигунів великого ресурсу і високого ступеня надійності. Брав участь у створенні двигуна М-90 для літаків Сухого. Доктор технічних наук (1971). Член-кореспондент АН УРСР (1976), академік АН УРСР (1985). Депутат Ради Союзу Верховної Ради СРСР 11 скликання (1984—1989) від Запорізькій області. Герой Соціалістичної Праці (14.11.1974).

Біографія

Народився в родині робітника-шахтаря. Батько — Олексій Євграфович працював шахтарем, мати — Валентина Прокопівна все своє життя присвятила сім'ї і домашньому господарству.

Закінчив середню школу. Трудову діяльність розпочав у 1930 році учнем електрослюсаря гірничопромислового училища в місті Шахти. З 1932 року працював електрообмотувальником рудоремонтного заводу міста Шахти. Вступив до Новочеркаського авіаційного інституту, потім був переведений до Харківського авіаційного інституту.

Після закінчення Харківського авіаційного інституту з 1939 працював на Запорізькому заводі імені Баранова № 29 (тепер ПАТ «Мотор Січ») інженером-конструктором, начальником конструкторської групи по доведенню дослідних моторів М-89, що встановлювалися на бомбардувальник Іл-4, брав участь у створенні двигуна М-90 для літаків Сухого.

Після евакуації заводу № 29 в Росію, до міста Омськ з вересня 1941 року на посаді начальника конструкторської бригади брав участь у налагодженні серійного випуску двигуна М-88Б для Іл-4, а потім з 1943 року нового поршневого мотора АШ-82ФН для бомбардувальників Ту-2, Пе-2, винищувачів Ла-5, Ла-7 і транспортних літаків Іл-12, Іл-14, одночасно вів розробку нових конструкцій.

З вересня 1944 працював в серійно-конструкторському відділі заводу як провідного конструктора по двигуну М-26 та заступником начальника серійно-конструкторського бюро. На цій посаді відповідав за підвищення надійності серійних двигунів М-88Б, АШ-82ФН. За безпосередньої участі Лотарева спроектований, виготовлений і зданий на державні випробування мотор середньої потужності М-26.

30 серпні 1945 року переведений в Запоріжжі в дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) заводу № 478 на посаду провідного конструктора з подальшої доведення мотора М-26 і його модифікацій. Член ВКП(б) з 1946 року.

У березні 1946 року призначений заступником головного конструктора ДКБ, у 1963 році — головним конструктором Державного союзного ДКБ. З 1981 по 1989 рік — генеральний конструктор Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес» Міністерства авіаційної промисловості СРСР.

За безпосередньої участі Лотарева створено велику кількість типів двигунів :

1. Сімейство поршневих літакових двигунів АІ-10, АІ-12, АІ-14Р для навчально-тренувальних, бойових і легких багатоцільових транспортних літаків Як-12, Як-18, Як-20, Ан-14. 2. Сімейство поршневих і газотурбінних двигунів: АІ-4В, АІ-26В, АІ-14В, АІ-7, АІ-24В, ТВ-2ВК, які встановлювалися на вертольоти Б-5, Б-9, Б-10, Б-11, Ка-10, Ка-15, Ка-18, Ка-26, Мі-1, Мі-7, Мі-8, Як-100 і багатоцільового транспортного гвинтокрилих Ка-22. 3. Сімейство пускових авіаційних двигунів: ТС-12Ф, АІ-2МК, АІ-8, АІ-9, АИ-9В, які застосовуються на літаках Ан-8, Ан-10, Ан-22, Бе-12, Іл- 18, Ту −95, Ту- 114, Як- 40 і на більшості вертольотів Міля і Камова . 4. Сімейство потужних турбогвинтових газотурбінних авіаційних двигунів великого ресурсу: АІ-20К, АІ-20Д, АІ-20М, АІ-24 для пасажирських Ан-10, Ан-24, Іл-18, військово-транспортних Ан-8 , Ан-12 , Ан-26, літаків спеціального призначення Ан-30, Іл-20, Іл-22, Іл-38 і гідролітака Бе-12.

Велике загальнодержавне значення мали проведені дослідно-конструкторські роботи по збільшенню надійності та ресурсу серійних авіаційних двигунів, в результаті яких амортизаційні терміни служби доведені для двигунів: АІ-20К — до 20000 годин, АІ-24 серії II — до 20000 годин, АІ-25 — до 12 000 годин.

5. Перший у СРСР двигун АІ-25, який встановлювався на пасажирському літаку Як-40 та сільськогосподарському літаку М-15. 6. Сімейство турбореактивних двоконтурних двигунів для навчально-тренувальних літаків: АІ-25ТЛ і ДВ-2 для чеських літаків L-39, L-59. 7. Сімейство двигунів великій мірі двухконтурности: ТРДД Д-36 для пасажирських і транспортних літаків Як-42, Ан-72, Ан-74; ТРДД Д-18Т для самих вантажопідіймальних літаків у світі Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія» ; турбовальний двигун Д-136 для найбільшого і вантажопідйомного вертольота в світі Мі-26. 8. Сімейство двигунів наземного призначення:

— газотурбінні приводи АІ-23С — 1 і АІ-20С для швидкісних суден на підводних крилах «Тайфун» і «Буревісник», судна на повітряній подушці "Сормович "; — Пусковий двигун АІ-8 для аеродромного пускового агрегату АПА-8, для запуску маршових двигунів СПК «Сормович»; — Двигун АІ-8С для розбризкування отрутохімікатів на сільськогосподарському літаку Ан-2М; — ГТП АІ-8П для установки гасіння пожеж в закритих приміщеннях ГІГ-4 (генератора інертних газів); — ГТП АІ-23, АІ-23У, АІ-23СГ для бурових установок; — ГТП АІ-21 для газотурбінних установок ГТУ-1000 пересувних електростанцій 5Е41.

Відмінною особливістю авіаційних двигунів, створених під керівництвом В. А. Лотарева є глибока опрацювання газодинамічних, конструктивних, виробничо-технологічних рішень та їх оптимізація в поєднанні з високою надійністю, великим ресурсом, простотою і економічністю в експлуатації, що забезпечує їх масову, довголітню і успішну експлуатацію на великій кількості літальних апаратів цивільної та військової авіації. У дослідно-конструкторських роботах вдалося вирішити цілий комплекс складних технічних проблем шляхом органічного поєднання наукових методів розрахунку, прогресивного конструювання і великих експериментальних досліджень.

За великі науково-дослідні роботи зі створення авіаційних двигунів Володимиру Олексійовичу Лотареву в 1971 році було присуджено вчений ступінь доктора технічних наук, а в квітні 1976 він був обраний членом-кореспондентом Академії Наук Української РСР, в 1982 році Рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР йому було присвоєно вчене звання професора за фахом конструкція і міцність авіадвигунів, а в 1985 році А. В. Лотарев був обраний дійсним членом АН УРСР. Володимир Олексійович мав 130 авторських свідоцтв на винаходи в галузі авіаційної техніки та друковані праці з цієї ж тематики.

Велику науково-конструкторську роботу Володимир Олексійович Лотарев поєднував з плідною роботою з підготовки висококваліфікованих інженерних і наукових кадрів. Під його керівництвом на підприємстві була вихована велика група дослідників і експериментаторів, успішно вирішальних складні питання теорії і практики двигунобудування.

Велика науково-конструкторська та організаторська діяльність Володимира Олексійовича Лотарева, його висока відповідальність за доручену справу та вагомий внесок у народне господарство та обороноздатність країни здобули йому заслужений авторитет великого авіаційного фахівця .

Помер 20 липня 1994 року. Похований на Капустяному цвинтарі Запоріжжя.

Нагороди та звання

Література

  • Ольга Корнієнко «Володимир Лотарєв: Життя, що віддане авіації» // — Запоріжжя.: Дике поле, 2014. — 304 с. — ISBN 978-966-2752-49-6 (рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.