Луїш де Камойнш

Луї́ш Ваш де Камойнш, або Луї́ш Ваш де Камо́йш (порт. Luís Vaz de Camões, МФА: [luˈiʒ ˈvaʒ dɨ kaˈmõj̃ʃ]; 1524 — 10 червня 1580) — португальський поет, драматург, найзнаменитіший письменник країни. Один із класиків світової літератури в ряду з Гомером, Вергілієм, Данте Аліг'єрі, Вільямом Шекспіром. Автор національної епічної поеми «Лузіади», сюжети якої лягли в основу багатьох творів португальської і світової культури. Написав багато ліричних та драматичних поетичних творів португальською та іспанською мовами. Філософська робота — «Парнас Луїша Ваша» (порт. O Parnaso de Luís Vaz) втрачена. Похований у Монастирі єронімітів. За заслуги у прославленні Португалії португальську мову часто називають «мовою Камойнша».

Луїш де Камойнш
Народився 1524(1524)
Португалія
Помер 10 червня 1580(1580-06-10)
Лісабон, Португалія
·чума
Поховання Монастир єронімітів
Країна  Португалія
Національність португалець
Діяльність поет
Alma mater Коїмбрський університет
Мова творів португальська
Жанр поезія
Magnum opus «Лузіади»
Конфесія Католицька церква
Рід Camões familyd
Батько Simão Vaz de Camõesd
Мати Ana de Sá de Macedod
 Луїш де Камойнш у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Ранні роки

Відомості про життя Камойша надзвичайно мізерні та іноді суперечливі. Вважають, що Камойш народився в 1517 або в 1524 році, ймовірно в Лісабоні. Він походив із старовинного і багатого галісійського роду, один з членів якого, Васко Пірес де Камойш (порт. Vasco Pires de Camões), в 1370 році емігрував із політичних мотивів до Португалії. Він був відомий не лише як хоробрий воїн, але і як блискучий поет-трубадур. Дід поета по материній лінії, Антао, був одружений на родичці Васко да Гами. Згідно з деякими джерелами, мати Камойнша, дона Ана (порт. Ana de Sá e Macedo), померла дуже рано; його батько, Сімао (порт. Simão Vaz de Camões), одружився повторно і виїхав до Індії як капітан корабля. Поблизу Гоа корабель потрапив у трощу. Незабаром після цього батько помер, однак звістка про це дійшла у Лісабон лише в 1553 році.

Освіта

Своє дитинство Камойш провів у товаристві дбайливої мачухи, під опікою дядька, дона Бенто, вченого ченця-аскета. Камойш вчився в Коїмбрі, спочатку в монастирській школі, потім у університеті, де набув знання мов, прочитав багато давньо— і новолатинських, грецьких, іспанськіх, італійських і португальських поетичних творів, проштудіював історію, як загальну, так і вітчизняну. У 1537—1542 роках, протягом навчання в Коїмбрському університеті, Камойш почав писати власні твори, примикаючи в своїх перших дослідах до школи Са де Міранда, але вже тоді в нім була помітна любов до всього народного — до легенд, казок, прислів'їв, пісень і романсів. Імовірно до університетського періоду його творчості відносять комедію «Амфітріон» (порт. Anfitrioes).

Після університету

Любовний епізод в його житті спричинив за собою сварку з дядьком, унаслідок чого Камойш залишив університет, не отримавши вченого ступеня. Близько 1542 року, примирившись з дядьком, Камойш відправився шукати щастя до Лісабона. Тут він отримав місце домашнього вчителя в будинку графа Норонья. Вперше побачивши в церкві у 1544 році фрейліну королеви Катерину де Атаїде (порт. Caterina de Ataíde), дочку високопоставленої придворної особи, Камойш негайно ж пристрасно закохався в неї. Бажання частіше бачитися з нею спонукало Камойш клопотати про доступ до двору, що і вдалося йому завдяки сприянню графа Норонья. Як поет-імпровізатор, драматург, режисер і актор у влаштованих ним спектаклях під час придворних святкувань, Камойш мав можливість відзначитися у присутності коханої, частіше бачитися з нею і шукати взаємності. Любов його не залишилася таємною, вона викликала обурення сім'ї де Атаїди. Заздрісники і суперники втягнули поета в сварки і неприємності, і на початку 1549 року Камойша за наказом короля вислали з Лісабона.

Військова служба

Важке матеріальне становище змусило його вступити на військову службу. Його призначили до гарнізону Сеути, він хоробро бився у випадкових сутичках, втративши тоді праве око. Після двох років військового життя Камойш повернувся в 1551 році до Лісабона. Під час церковної процесії він важко поранив високопоставлену придворну особу і його посадили до в'язниці. Слідство тривало 9 місяців, і хоча поета помилував король Жуан III, але лише за умови від'їзду Камойша на службу до Індії. У березні 1553 року він відплив рядовим матросом до Гоа. Під час шестимісячного плавання, як і під час перебування у в'язниці, Камойш писав перші пісні епосу, що прославив його. В Індії він бився у декількох битвах (у Малабарі), потім провів понад рік у Гоа, писав вірші, брав участь у подорожі до Мекки. Під час діяльного і повного пригодами життя в Африці та Індії сам поет, як він писав в «Лузіадах» про Цезаря, «брався то за меч, то за перо».

Його призначили в 1556 році до Макао на досить високу адміністративну посаду — доглядачем майна відсутніх і зниклих безвісти осіб у колонії. Камойш закінчив на Гоа «Лузіади», але скоро після цього один з тимчасових комендантів Макао звинуватив його в провині по службі та відвіз з собою полоненим на кораблі. Буря розбила цей корабель, який пішов на дно біля берегів Камбоджі; поету вдалося не тільки врятуватися самому, але й врятувати рукопис «Лузіад». Діставшись Гоа, він зажадав суду і його виправдали. Після різних інших пригод Камойшу вдалося нарешті «з хворим серцем і порожнім гаманцем» повернутися на батьківщину в 1570 році.

Ще в Гоа, у 1561 році, Камойш отримав звістку про смерть своєї коханої; сила і тривалість його горя була відчутна у його численних віршах.

Останні роки

У 1570 році Камойш добрався до Лісабона, де почав клопотати про публікацію «Лузіад». Юний король Себастьян I, прочитавши поему, призначив поетові довічну пенсію, невелику, в 4 рази нижче, ніж середній дохід тесляра, а все ж таки вона врятувала Камойша від злиднів. У 1572 році поема, що оспівує відкриття Індії Васко де Гамою, з'явилася в пресі. Камойш присвятив її королеві Себастьяну. Гроші пенсії Камойшу приносив хлопчик-слуга, привезений з Мозамбіку, який збирав милостиню на вулицях Лісабона. Не зважаючи на те, що поема викликала загальне захоплення, творцеві «Лузіад» довелося доживати дні свої в бідності; до неї приєдналося горе про втрату незалежності Португалії. «Я вмираю не тільки у вітчизні, але і з нею разом», — вигукнув поет у листі до свого друга.

Захворівши на чуму, поет помер 10 червня 1580 року і його поховали в церкві святої Анни. 16 років по тому дон Ґонсало Кутінью поставив на тому місці, де вважали місце знаходження могили Камойша, надгробний камінь з написом. Проте, великий лісабонський землетрус 1755 року вщент зруйнував церкву святої Анни. У 1855 році імовірні останки Камойша зібрали і перепоховали, а в 1880 році, перед урочистим святкуванням трьохсотліття смерті Камойша, ці останки, так само як і останки Васко да Гами, перенесли з королівськими почестями і поховали в Монастирі єронімітів у Белені — одному з районів Лісабона: труна з прахом Васко да Гами — ліворуч, а з прахом Камойша — праворуч гробниці короля Себастьяна I.

Спадщина
Пам'ятник Камойшу в Лісабоні

У поемі «Лузіади» Камойш оспівав нащадків Луза — друга або сина Бахуса, який, по оповідях, поселився в Португалії і був там королем. Поема складається з 10 пісень, що містять в собі 1102 октави. Жоден з європейських народів не має національного епосу, подібного «Лузіадам». Камойш оспівав все, що складає славу португальців, усі видатні історичні події; він розповів про відкриття Васко да Гами, вплітаючи в розповідь епізоди з колишньої та пізнішої португальської історії. Гарячий патріот, Камойш прагнув збезсмертити героїчні подвиги і національні традиції своїх співвітчизників.[1] З красою вірша поема Камойш відтворила вірну передачу фактів, так що Камойша можна назвати ще й найкращим істориком своєї країни. Камойш — великий майстер описувати картини природи, особливо йому вдався опис моря. «Португальський Гомер» був також і чудовим ліриком: у його ніжних і граціозних піснях, одах, елегіях і еклогах відбивається все його нещасне життя.

Першу збірку віршів Камойша «Ритми, поділені на п'ять частин» (порт. Rythmas, divididas em cinco partes) опублікували вже після його смерті, в 1595 році; другу частину «порт. Rimas» — в 1616 році. У молодості Камойш написав три драматичні п'єси: «Цар Селевк» (порт. El Rei Seleuco), «порт. Filodemo» і «порт. Os Amphytriões», що не мали тривалого успіху за часів його життя.

Поему «Лузіади» Камойша переклали всіма європейськими мовами, навіть по декілька разів; так, наприклад, французькою існує щонайменше 9 перекладів. Українською мовою поему переклав Михайло Литвинець.

Життя Камойша надихнуло багато поетів і драматургів: Антоніо де Кастільйо, Раймона Деланда. Особливо відома поема Алмейда Гаррета «Камойш», останні строфи якої містять у собі жорстокий докір співвітчизникам за гірку долю поета. У XXI столітті слава Камойша надзвичайно велика в Португалії. Гарячий патріотизм, яким пройняті «Лузіади», багато сприяв пробудженню португальської національності в 1640 році. За рішенням парламенту, в 1860 році в Лісабоні спорудили пам'ятник Камойшу — статуя роботи Вітора Бастоса. Музей Луїса Камойша (порт. Museu Luís de Camões) відкрили в Макао.

Примітки
  1. The Lusiads. World Digital Library. 1800-1882. Процитовано 2 вересня 2013.

Література
  • Камойнш, Луїс де. Лузіади: Поема. / Перекл. з порт. М. Литвинця; Передм. О. Гончара; Післям. О. Алексеєнко. — К.: Дніпро, 1987. — 447 с.
  • John Adamson, «Memoirs of the life and writings of Luis de Camoens» (Лонд.)
  • A. F. de Castilho, «Camões, Estudo histórico-poético» (Лісаб., 1863)
  • J. M. Latino Coelho, «Luiz de Camões» (Лісаб., 1880)
  • Каштелу Бранку Камілу, «Luiz de Camões» (Порто-е-Брага, 1880)
  • Гарретт Алмейда, «Memórias Biográphicas» (Лісаб., 1881-84)
  • С. v. Reinhardstoettner, «L. von С.» (Лпц., 1877)
  • Брага Теофілу, «Bibliographia Camoniana» (Лісаб., 1880)
  • Clovis Lamarre, «Camoens et les Lusiades» (П., 1878)
  • Burton, «Camoens, his Life and the Lusiades» (1886)
  • Loiseau, «Histoire de la littérature portugaise» (1886)
  • Wilhelm Storck, «Luis de Camoens Leben» (Петерб., 1890).

Посилання
  • Камоенс, Луїш Ваз ді // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — А — К. — С. 708. — ISBN 966-692-578-8.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луїш де Камойнш

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.