Жуан III

У молодості Жуан отримав прекрасну освіту. Його вчителями були астролог Томас де Торрес, єпископ Візеу Діого де Ортіс та один з перших португальських гуманістів Луїш Тейшейра Лобо. Ставши королем, Жуан продовжував підтримувати діячів науки та культури. Він у 1537 році переніс Університет з Лісабона у Коїмбру, 1542 року заснував там же Колегію Вільних мистецтв, де викладали відомі європейські педагоги.

Коли Жуану виповнилося шістнадцять років, йому обрали дружину — Елеонору Австрійську але та несподівано вийшла заміж за його овдовілого батька, чим дуже засмутила інфанта. Історики вважають, що це розчарування послужило основною причиною надмірної побожності Жуана. Пізніше Жуан одружився з сестрою Леонори, Катериною Австрійською, сестру Ізабеллу видав заміж за імператора Карла V, сформувавши потужний португало-іспано-австрійський союз.

Жуан III вступив на трон, коли Португалія була в самому розквіті своєї політичної могутності а Лісабон досяг небувалої торгової значущості. Азійські володіння розширювалися за рахунок нових завоювань, почалася систематизована колонізація Бразилії. Він продовжив політику абсолютизації королівської влади, розпочату його попередниками: за тридцять п'ять років свого правління він скликав кортеси лише тричі.

Португальські володіння при королі Жуані III

При Жуані III були досягнуті останні успіхи колоніальної експансії — була заснована колонія в Бразилії, захоплені Молуккські острови («острови Прянощів»), засновані колонії на узбережжі Індії, Сіаму, Китаю та Африки. У 1543 році португальці першими з європейців досягли берегів Японії, заснували торговий пост у Нагасакі і довгий час мали монополію на торгівлю з цією країною. Однак управління настільки великої імперією виявилося вкрай складним завданням. Жуану довелося відмовитися від кількох фортець в Північній Африці, залишивши лише стратегічно найбільш важливі — Сеуту, Танжер та Мазарґан. Для оборони азійських володінь від численних войовничо налаштованих навколишніх царків, португальцям довелося кардинально посилювати Гоа, яке стало «столицею» португальських колоній у Азії. Посилення Османської імперії та розвиток піратства в Середземному морі та Атлантиці вимагало від Португалії додаткових витрат на армію, флот та зміцнення фортець. 7 серпня 1549 року Жуану довелося оголосити про введення загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 до 65 років.

Віддаленість від метрополії та амбіції місцевих губернаторів призвели до хаосу в управлінні колоніями. Часом справа доходила до збройних зіткнень між новопризначеними губернаторами та їх попередниками.

Незважаючи на родинні зв'язки, що зв'язували Жуана III та Карла I, почалися конфлікти з Іспанією через володінь в Південно-Східній Азії. Іспанці вважали своє право на володіння «островами Прянощів» більш пріоритетним, оскільки експедиція Магеллана досягла їх, рухаючись на захід від «папського меридіана», встановленого Тордесільяським договором а вже 22 квітня 1529 року Португалія та Іспанія підписали у Сарагосі новий договір, який встановив «антимеридіан», що розділив сфери впливу двох держав у Азії.

Жуан III був відомий винятковою побожністю. При Жуані посилилися переслідування не християн та єретиків. Великий вплив у країні набули єзуїти. У 1536 році була введена інквізиція на зразок іспанської. У 1540 році відбулося перше аутодафе у Лісабоні. Наслідки такого кроку в соціальній та торговій сфері були гнітючими для королівства. Португалія падала в стагнацію, яка в подальшому характеризувала все правління Себастьяна I Бажаного та його наступника.

Всі ці проблеми лягли важким тягарем на португальську економіку і до кінця правління Жуана III у королівства утворився величезний зовнішній борг та дефіцит торгового балансу.

Король охоче фінансував місіонерську діяльність Єзуїтського ордену. Це призвело до зміцнення зв'язків між Португалією та Римом. У нагороду за це брати короля Генріха I та Альфонса, а також позашлюбний син Едуард, були зведені в сан кардинала.

Велика кількість близькоспоріднених шлюбів між португальськими, кастильськими, арагонськими та австрійськими династіями призвела до їхнього виродження. Всі шестеро синів Жуана III померли ще за його життя, причому з дитячого віку встиг вийти лише наймолодший, Жуан-Мануел. Він помер у віці шістнадцяти років, але встиг одружитися та зачати дитину. Його син Себаштіан успадкував португальський трон від діда.

Жуан III помер 11 червня 1557 року у Лісабоні від апоплексичного удару[1]. Його поховали у Монастирі єронімітів. Наступним королем Португалії став 3-річний принц Себаштіан, онук покійного. Оскільки Жуан ІІІ не залишив по собі заповіту, члени королівської ради проголосили регентшою його дружину-королеву Катерину й презентували це народові як останню волю короля, посилаючись на непідписані документи королівського секретаря[1].