Любойно

Любойно(мак. Љубојно) — село в общині Ресен, у Північній Македонії. Село розташовано в долині на західних схилах гірського масиву Пелістер, на висоті близько 920 м над рівнем моря. Відстань до адміністративного центру общини Ресена складає 28 км. На сході межує з селом Брайчино, у 2 км на південь знаходиться кордон з Грецією. В 2 км на захід від центру села знаходиться берег озера Преспа. Селом протікає річка Брайчинська. У середині XX століття було селом з великим населенням, яке до початку XXI століття сильно знизилося.

Любойно

Координати 40°53′42″ пн. ш. 21°08′16″ сх. д.

Країна  Македонія
Адмінодиниця Ресен
Висота центру 923 м
Населення 186 осіб (2002),
1171 осіб (1948),
1209 осіб (1953),
884 осіб (1961),
753 осіб (1971),
965 осіб (1981),
464 осіб (1991),
238 осіб (1994)
Часовий пояс CET і CEST
Телефонний код 047
Поштовий індекс 7318
Автомобільний код RE (Ресен)
GeoNames 788555
OSM ↑2598355 ·R (Ресен)
Любойно
Любойно (Північна Македонія)

Географія

Любойно знаходиться в долині річки Брайчинської, що спускається від південних вершин гірського масиву Пелістер. Середня висота села — 920 м над рівнем моря. Схили гір на південь від Брайчино порослі листяними (бук, дуб, явір) та хвойними (ялина, сосна, смерека) лісами.

Площа території села — 13,6 км² (1360 га), з них 396 га під пасовиськами, 356 га приходиться на ліси, 477 га обробляється.

Історія

На околицях села знайдені залишки поселень, поховань та храмів давньоримського часу[1].

Перша письмова згадка села відома з грамоти сербського царя Стефана Душана 1337 року. З XV століття належало Османській імперії[2]. У XIX столітті до Любойно переселилася велика кількість албанців-бейлере (або «колоньяре»), нащадків османських беїв з албанського регіону навколо містечка Колоньє, мусульман-шиїтів. Однак після падіння османської влади вони переселилися до рівнинних сіл навколо Преспи[3].

У 1902—1903 роках після низки македонських повстань під тиском Російської імперії на македонських територіях усі населені пункти з православним населенням мали віднести до «грецьких», «болгарських» чи «сербських», то Любойно було віднесено до «болгарських», тоді як сусідні Брайчино та Дольно-Дупені — до «грецьких», попри те, що в усіх селах люди спілкувалися однією мовою та здебільшого були родичами[4]. Після Першої балканської війни 1912 року перейшло до володінь Сербії[2].

1906 року відкрилася школа, перебудована 1971 року. У 1922 році побудовано поліцейську дільницю, у 1936 — поштове відділення, а 1952 — будинок культури. 1951 року проведено електрику, 1975 року проведено асфальтову дорогу , 1976 — водогін, а 1988 — телефонний зв'язок[2].

Населення

Населення села стрімко скорочується попри високий туристичний потенціал місцевості. У 1961 році в селі було 884 мешканців, з яких 868 македонців, 10 албанського походження та 7 сербів. За переписом 1994 року було 238 мешканців, зокрема 223 македонці, 12 турків та 1 арумун.

Економіка та інфраструктура
Руїни старої школи

Населення займається сільським господарством, переважно вирощуванням зернових та овочевих культур.

Туризм розвивається повільно. Станом на 2010 рік у селі було всього 18 місць для туристів у приватних будинках[5]. В селі діє громадська організація з сільського та альтернативного туризму, побудовано 5-кімнатиний етнохостел «Стара Чесма», який демонструє традиційні місцеві інтер'єр та одяг. Утім директор етнографічного музею в селі Подмочані повідомляє, що представлені костюми не є властивими цьому регіону, а скоріше рівнинним селам навколо Ресена[6].

У селі є восьмирічна школа, амбулаторія, поштове відділення, будинок культури.

Пам'ятки
Меморіальна дошка учасникам Іллінденського повстання 1903 року

У селі є меморіальна дошка учасникам Іллінденського повстання 1903 року, а також стоїть пам'ятник бійцям Народно-визвольної армії Югославії, що загинули під час Другої світової війни.

У Любойно налічується 8 релігійних будівель. Також на південь від села розташований монастир святих Петра і Павла [7].

Примітки
  1. Јовановски, 2005, с. 202-203.
  2. Јовановски, 2005, с. 200.
  3. Jane C. Sugarman (27 жовтня 1997). Engendering Song: Singing and Subjectivity at Prespa Albanian Weddings. University of Chicago Press. с. 7–. ISBN 978-0-226-77972-0.(англ.)
  4. Popovski, Vlado (2014). The Different Fates of Albania and Macedonia at the London Conference of Ambassadors 1912-1913. SEEU Review 10 (1): 57–69. ISSN 1857-8462. doi:10.2478/seeur-2014-0008.
  5. Rechkoska, Gordana and Rechkoski, Risto and Petrovska, Elena (2011) AGRO-TOURISM — IMPACT ON SUSTAINABLE DEVELOPMENT — CASE STUDY OF THE PRESPA REGION, REPUBLIC OF MACEDONIA. In: 29th Annual EuroCHRIE Conference, «Tourism & Hospitality, Drivers of Transition», October 19th-22nd, 2011, Dubrovnik, Croatia(англ.)
  6. Sara Morić, Sara Sudetić. REPRESENTATIONS IN RURAL TOURISM: AUTHENTICITY IN PRESPA LAKE REGION. с. 23-30. У кн. під ред. N. Vassilis, M. Ioannis, A. Georgios. Ethnographic Research in Border Areas. Contributions to the Study of International Frontiers in Southeast Europe. ISBN 978-960-93-8755-2, 114 с., 2016(англ.)
  7. Јовановски, 2005, с. 203.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.