Житецький Павло Гнатович

Павло Гнатович Житецький народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837), у місті Кременчук (тепер Полтавської області) в родині священика. Був відомим українським філологом, педагогом і громадським діячем, доктором російської словесності з 1908, членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук з 1898, членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові з 1903.

Освіту розпочав у Полтавській семінарії, згодом навчався в Київській духовній академії (1857–1860), 1860–1864 — на історико-філологогічному факультеті Київського університету.

Павло Житецький

Упродовж 1864—1868 років працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (серед учнів — майбутній письменник Григорій Мачтет), з 1868 — в кількох гімназіях Києва; в 1874—1893 — у Колегії Павла Ґалаґана.

Павло Житецький — один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено й частково розв'язано низку питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Досліджуючи граматичні форми в Ізборнику Святослава 1073 p., Павло Житецький відкрив явища, характерні для сучасної української мови (наприклад, у 3-й особі однини теперішнього часу є замість єсть, буде замість будешь; евфонічні чергування у — в). Такі самі ознаки має й Галицьке (Клироське) євангеліє 1144 р. На підставі цього дослідник зробив висновок, що «до другої половини XII ст. київське наріччя не відрізнялося суттєво від того наріччя, яким розмовляли в Галичі, тобто до цього часу в Києві жило те саме плем'я, що жило і в Галичі»[1].

Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» Івана Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст." (1900). У них учений дослідив функціонування в писемності XVII—XVIII ст. двох типів старої літературної мови — слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народнорозмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації в XVIII ст. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови. Становлення нової літературної мови він розглядав у її зв'язках зі старою книжною і вбачав у мовно-літературній діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого народного мовлення в низьких жанрах староукраїнської писемності. Досліджував також шляхи розвитку російської літературної мови, її взаємозв'язки з українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства (статті «Діалог Платона „Кратіл“», 1890; «Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох літературознавчих статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв'язків літературно-книжної та уснонародної традицій у старій українській писемності.

Павло Житецький в останні роки життя

Помітне місце в історії української фольклористики зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва́— 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм українського правопису. Розроблена Павлом Житецьким правописна система частково була використана в україномовній частині «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873—1876), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під редакцією Бориса Грінченка (1907–1909). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.

Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». У дискусії щодо «теорії» Михайла Погодіна про нібито російськість княжого Києва відстоював думку, що Київська Русь — це держава українського народу, що традиції культури й побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще в письмових джерелах XII–XIII ст.

Цікаві згадки про Павла Гнатовича зустрічаються в спогадах графа Олексія Ігнатьєва, сина київського генерал-губернатора Олексія Павловича Ігнатьєва, якому Житецький давав домашні уроки:

«Однако главными предметами оставались русский язык и математика.

В тихую просторную классную входил два раза в неделю, с плетеной кошевкой в руке, в поношенном сюртуке, высокий седовласый старик украинец с запущенными книзу усами.

Это был Павел Игнатьевич Житецкий, находившийся долгие годы под надзором полиции, что не мешало ему, однако, преподавать в привилегированном пансионе — коллегии Павла Галагана, в кадетском корпусе и даже заниматься с нами.

Житецкий был человеком больших знаний и ума, уверенным в своем превосходстве над большинством окружающих, что позволяло ему пренебрегать и собственной внешностью, и мишурным блеском чиновничьего мира.»

А пізніше Житецький був викладачем Олексія Ігнатьєва в Київському кадетському корпусі:

«Однако самой крупной величиной среди преподавателей был тот же Житецкий — мой старый учитель.

— Сыжу, як миж могильними памьятниками! — говаривал он в те минуты, когда никто не мог ответить, какой «юс» должно писать в том или ином слове древнеславянского языка.

Он вел занятия только со старшими классами, для которых составил интересные записки по логике и основам русского языка. Он требовал продуманных ответов, за что многие считали его самодуром, тем более что он не скупился на «пятерки».»

Останні роки свого життя прожив у Києві за адресою Андріївський узвіз, 34 (190?—1911 рр.).

Помер у Києві 1911 року.

Видатному науковцеві присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. У музеї представлені оригінальні портрети і праці вченого, а також усе коло київської «Громади», — праці, фотографії та автографи відомих українських діячів.

4 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 180 років з дня народження Павла Житецького (1837—1911), філолога, педагога й громадського діяча.[2]

«Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876)

• Нарис звукової історії малоруського наріччя (1876)
• Опис Пересопницького рукопису XVI ст. (1876) (Описание Пересопницкой рукописи 16 в.) (1876)
• По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV веках (1883)
• Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст. (1889)
• Очерк звуковой истории малорусского наречия в 17 и 18 вв. (1889)
• Литературная деятельность И. Вишенского (1890)
• Мысли о малорусских народных думах (1893)
• Теорія твору з хрестоматією (1895)
• Теорія поезії (1898)
• До історії літературної російської мови в XVIII ст. (1903)
• О переводах Евангелия на малорусский язык (1906)
• Думки про народні малоруські думи (1893)
• Про переклади Євангелія малоруською мовою (1905)
• Нариси з історії поезії (1898)
• З історії київської української громади (1913)
• Нарис історії української мови в 17 в. (1914)
• Енеїда Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст. (1919)
• Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах / П. Житецкого. — Киев : Изд. ред. журн. ”Киев. Старина” : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1893. — IV, 249, 3 с.
• Житецький П. Про українські народні думи / П. Житецький ; Всеукр. кооператив. вид. союз. — Київ : Печатня Вид. т-ва ”Друкар”, 1919. – 115 с.
• Житецький П. І. Нарис літературної історії української мови в XVII віці : з дод. слов. книжної укр. мови за рукописом XVII віку / вступ. ст. Л. А. Булаховського. — Львів : Укр. вид-во, 1941. — XXIV, 1, 202, 1 с.

та ін.

• Житецький Гнат Павлович, син

• Багмут А. Й. Славістичні інтереси П.Г. Житецького // Мовознавство, 1970,№ 1, С.26-30.
• Павло Житецький | Програма «Велич особистості» | 2016 (відео)
• Е. М. Піскова. Житецький Павло Гнатович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 152. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Л. Т. Масенко. Житецький Павло Гнатович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Масенко Л. Т. Житецький Павло Гнатович // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. – 2-е вид. випр. і доп. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – С. 184–185. – 824 с.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Їжакевич&nbsp Г.&nbsp П., Плачинда В. П. Житецький Павло Гнатович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 202–203.
• Їжакевич Г. П. Павло Житецький - дослідник історії української літературної мови // Мовознавство, 1967, № 2, С.28-32.
• Побірченко Н.С. Павло Житецький - український вчений,педагог, громадський діяч, Київ: Педагогічна думка, 1997, 36 с.
• Д. Шленский, А. Браславец. Музей Одной Улицы: Путеводитель. — Львов-Киев: Центр Европы, 2002.
• Д. Шльонський, О. Браславець. Андріївський узвіз, його історія та путівник по Музею однієї вулиці. — Львів; Київ: Центр Європи, 2008, 2009.
• Авторська програма Ірини Фаріон «Велич особистості», студія про Павла Житецького (Відео)
• Енциклопедія Сучасної України//Київ, 2009, том 9, стр 578. ISBN 978-966-02-5720-7(том 9)