Магжан Жумабаєв

Поштова марка до сторіччя Магжана Жумабаєва, 1993

Магжан Жумабаєв народився 1893 року і виріс у заможній багатодітній казахській сім'ї. Його батько Бекен був пращуром Жумабай-хаджі, Шонай, Утеген, Утеміс — відомих, знатних людей з підроду Құдайберд роду атигай племені Аргин[2]. Бекен від своєї першої дружини — узбечки Гульсум — мав сімох хлопчиків і двох дівчаток: Мусилима, Кахармана, Магжана, Мухаметжана, Салтая, Галижана, Сабиржана, Гуляндан, Гульбарам. Завдяки турботі батька всі діти отримали необхідну початкову освіту[3]. Він мав племінника Шаміля, якого хотів зробити спадкоємцем

1905—1910 рр. — навчання в медресе Петропавловська[4], де викладали арабську, перську, турецьку мови.

1910—1911 рр. — навчання в медресе «Галія» в Уфі, серед наставників — класик татарської літератури Галімджан Ібрагімов.

У 1912 році в Казані виходить його перша поетична збірка «Шолпан» арабським шрифтом казахською мовою. Він здобув популярність серед казахської інтелігенції.

1913—1916 рр. — навчання в Омській вчительської семінарії (у класі з Сакеном Сейфулліним, закінчує семінарію з золотою медаллю.

Велику участь у його долі взяли академік Григорій Миколайович Потанін, поет і вчений Миржакіп Дулатов і директор семінарії Олександр Микитович Сидельников. Зокрема, Г. М. Потанін після перших зустрічей з Магжаном передбачив, що юнак у майбутньому стане другим Чоканом Валіхановим.

Магжан Жумабаєв згодом став найбільшим тюркологом, істориком, лінгвістом, педагогом, автором підручників з казахської мови та літератури, книги «Педагогіка».

В 1917 році на Другому всекиргизькому з'їзді в Оренбурзі обраний з Ахметом Байтурсиновим до складу комісії зі створення шкільних підручників.

На початку 1918 року поет був заарештований представниками партії «Уш жуз» і майже 7 місяців просидів у в'язниці Омська. Тут він написав повний смутку і страждання вірш: «Жан-жарым-ди бір суйеін тусімде» («Поцілую улюблену уві сні»), присвячену молодій дружині (Магжан перед закінченням семінарії одружився з внучатою племінницею Чокана Валіханова Зейнеп, яка померла при пологах).

У 1918 році Магжан Жумабаєв відкрив в Омську і Петропавловську курси казахських вчителів і став їх директором.

У 1922 році запрошений головою Раднаркому Туркестанського краю Тураром Рискуловим викладати в Казахсько-киргизькому інституті освіти в Ташкенті. Активно Магжан Жумабаєв співпрацював у газетах і журналах («Акжол», «Сана», «Шолпан» тощо), опублікував багато віршів та поем, а також ряд дослідницьких літературних робіт. Випустив другий збірник віршів і поем у Ташкенті і видав в Оренбурзі фундаментальну наукову працю «Педагогіка».

У 1923 році на запрошення наркома освіти РРФСР Анатолія Луначарського викладав східні мови в Комуністичному університеті трудящих Сходу.

Одночасно в 1923-1926 роках Магжан Жумабаєв навчався в Московському літературно-художньому інституті, очолюваному Валерієм Брюсовим. У Москві перекладає казахською мовою твори Лермонтова, Кольцова, Бальмонта, Мережковського, Вс. Іванова, Маміна-Сибіряка, Горького, Блока, а також вірші і поеми Гете, Гейне та інших поетів світу.

«Магжан Жумабаєв має для казахського народу таке ж значення, яке Шекспір для англійців, а для росіян — Пушкін». //Академік АН Казахської РСР Алкей Маргулан.

«Його називали казахським Пушкіним, порівнювали з Байроном і Шекспіром, говорили, що зовні він чимось навіть схожий на Сергія Єсеніна — то хвилями кучерявого волосся, лише не русявого, а чорного, як смола, то відкритою, як північноказахстанський степ, і розхристаній назустріч самого життя щирістю в очах, тільки не синіх і пустотливих, а темних, як степова ніч, і здається, трохи підкреслених серпанком смутку, що вранці танула над повстю юрт його рідного аулу, то по-єсенінськи пронизливими до сліз, повними найглибшого ліризму віршами, музика яких зрозуміла душі» (В. Шестеріков).

У 1927 році, закінчивши навчання, повернувся до Казахстану, працював учителем.

Після цього через деякий час Магжана Жумабаєва засуджено до смертної кари, і 19 березня 1938 року він загинув у 44-річному віці.

Влітку і взимку 1917 року в Оренбурзі Магжан Жумабаєв брав участь у створенні партії «Алаш» і уряду «Алаш-Орда» на обох Загальноказахських з'їздах, як делегат від Акмолинської області.

Пам'ятна монета, присвячена 120-річчю М. Жумабаєва

У 1923 році поет Магжан Жумабаєв був направлений з Туркестанської Республіки до Москви на навчання у Вищому літературно-художньому інститут В. Брюсова, де познайомився з діяльністю письменницьких об'єднань і, зокрема, Спілки поетів. Ним було задумано створення літературного об'єднання казахських письменників, яке він назвав «Алка» («Колегія») і написав програму організації. Вона була направлена поштою для ознайомлення літераторам, що жили в різних містах. Програма «Алка» схвалювалась в листуванні, але не була прийнята, оскільки не було загальних зборів. «Алка» організаційно залишилася неоформленою.

Цей намір створити літературне об'єднання було визнано більшовицькою владою ознакою націоналізму, спробою алашординців реанімуватися і шкодити радянському ладу. Разом з тим, ідея М. Жумабаєва об'єднати поетів і письменників Казахстану пізніше виразилася в створенні Союзу письменників Казахстану влітку 1934 року за три місяці до відкриття першого з'їзду письменників СРСР. Але згодом його засновники Сакен Сейфуллін та Ільяс Джансугуров були репресовані й розстріляні в 1937—1938 роках.

Жумабаєва, як алашординца, пантюркиста та японського шпигуна, заарештували в Петропавловську, а потім засудили на 10 років позбавлення волі. До суду він перебував у Москві, в Бутирці, а термін відбував у Карелії і Архангельській області, зокрема, в сумно відомому СЛОНі. У 1934 році він написав листа М. Горькому та Є. Пєшковій. У 1936 році завдяки їхнім клопотанням Жумабаєв був достроково звільнений з Свірського табору політв'язнів. Але через півтора року, 30 грудня 1937 року був знову заарештований в Алма-Аті і розстріляний НКВС 19 березня 1938 року.

Більше 20 років його друга дружина Зулейха зберігала на горищі архів поета, вірячи у відродження Магжана. Нарешті 8 липня 1960 року рішенням військового трибуналу Туркестанського військового округу агжан Жумабаєв був посмертно реабілітований. Його вірші повернулися до читача.

Пам'ятна поштова марка до 125-річчя Жумабаєва

У 1993 році до його сторіччя в Петропавловську встановлено пам'ятник Магжану Жумабаєву, де він сидить з соколом на плечі.

У 2000 році в місті Булаєвому відкрито погруддя Жумабаєва, а в 2003 році в селі Саритомарі району Магжана Жумабаєв — пам'ятник поету[5].

Ім'я поета також носить середня школа № 39 міста Шимкента, у дворі якої встановлено його бюст. Школа № 39 міста Караганда, школа № 19 міста Талдикоргана названа на честь Магжана Жумабаєва. На подвір'ї школи-гімназії № 15 міста Туркестан встановлено погруддя поета до сорокаріччя школи .

Ім'ям поета названо вулиці в Астані, Алматі, Кокшетау та Петропавловську.

До 100-річчя та 125-річчя поета Казпошта випустила пам'ятні поштові марки. У 2014 році Нацбанк Республіки Казахстан випустив пам'ятну монету на честь 120-річчя Магжана Жумабаєва.

• „Свічка ураганної ночі“ (життя і творчість М. Жумабаєва). Редактор-упорядник, автор вступного слова та передмов до розділів — член Союзу письменників Казахстану Володимир Шестеріков. Петропавловськ: Обласний комітет з культури,1993.
• „Поезія та доля“ (Про творчість Магжана Жумабаєва): Бібліографічний покажчик / ОУНБ ім. С. Муканова; Упоряд. Ашимова, Петрова, Піскунова. Петропавловськ, 1993.
• Кошенова Р. Н. „Педагогічні погляди М. Жумабаєва“, Алмати, 1995 р.
• Елеукенов Ш. Магжан. Творча біографія», Алмати, «Санат», 1995.
• «Пророк і падишах національної поезії» (бібліографічний покажчик), Алмати, Центр. наукова бібліотека АН Казахстану, 2001.

• 1990 — «Мағжан» — «Магжан» («Казахтелефільм», реж. Каліла Умаров). Документальний фільм про великого казахському поета Магжане Жумабаєва.
• 1993 — фільм «Батир Баян» («Казахфільм», реж. Сламбек Таукел) за мотивами однойменної поеми Магжана Жумабаєва про реальну історичну особу, одному з героїв 200-літньої війни казахів з джунгарами.

• Магжан Жумабаєв
• Сайт Північно — Казахстанської ОУНБ про М. Жумабаєва
• Твори Магжана Жумабаєва