Маркус Міллер

Маркус Міллер народився 1959 року в Брукліні, Нью-Йорк, США, в родині інспектора нью-йоркського метрополітену Вільяма Міллера (англ. William Miller) та медичної сестри Берніс Міллер.[5]

Батько Маркуса був також церковним органістом і керівником хору, а дід — єпископом маленької африканської єпископальної церкви в Брукліні. Після служби вся родина спускалася у підвал церкви, співала та музицировала. Музикантами були батькові кузени, один з яких, Вінтон Келлі, видатний джазовий піаніст.[6]

З восьми років Маркус вчився грати на блокфлейті, 1969 року разом з батьками перебрався до Квінза, району Джамейка, і у тамтешній школі навчався грі на кларнеті. Проте ані кларнет, ані (згодом) саксофон не дозволяли грати у гурті R&B, 12 років Маркус вперше спробував бас-гітару і, за його власними словами, закохався в неї.

Два роки по тому Міллер вступив до Вищої школи музики та мистецтва в Нью-Йорку[7], де потоваришував з барабанщиком Кенні Вашингтоном і вперше познайомився з джазом. У Вищій школі він спеціалізувався на кларнеті, а також відвідував заняття з теорії музики, композиції і грав у шкільному симфонічному оркестрі.

Одночасно Маркус самостійно вчився грі на бас-гітарі, наслідуючи техніку гри Ларрі Грема, під значним впливом басистів Стенлі Кларка, Ентоні Джексона, Жако Пасторіуса[7], і незабаром досяг професійного рівня. За короткий час Маркус Міллер вже мав ім'я серед нью-йоркської джазової спільноти, грав на бас-гітарі у клубах, 1976 року брав участь у студійних записах джазового флейтіста Боббі Хамфрі і написав для нього свої перші композиції.[6] Чотири роки (1975 —1979) Міллер відвідував Куінз Колледж (англ. Queens College), але покинув навчання несумісне з професійною діяльністю музиканта-виконавця.

Виступ Міллера в клубі Парадізо. Амстердам, 2007

На початку кар'єри Маркус, що багато грав як сайдмен та сесійний виконавець, три роки поспіль отримував нагороду Most Valuable Player Національної академії мистецтва і науки звукозапису США, призначенної для визнання студійних музикантів, і врешті отримав статус «Заслужений виконавець» (англ. Player Emeritus).

У 1978—1979 роках Міллер входив до складу музичного гурту американського телевізійного шоу Saturday Night Live на каналі NBC. В цей час він знайомиться з співзнасновником шоу, саксофоністом Девідом Санборном. 1980 року був записаний відомий альбом Санборна Voyeur. Маркус Міллер взяв участь у його створенні як композитор, бас-гітарист та мултиінструменталіст. Йому належить авторство трьох композицій альбому, зокрема All I Need is You, за виконання якої Санборн отримав Греммі Best R&B Instrumental Performance 1981 року.[8]

Перші сольні R&B альбоми Міллера Suddenly (1983) та Marcus Miller (1984) були записані на студії Warner Bros..

Після кількох років гастролей в гурті Майлза Девіса на початку 80-х років, між Міллером і Девісом склалися тісні професійні та особисті стосунки, що призвело до творчої співпраці над відомими альбомами Майлза Девіса: The Man with the Horn (1981), Star People (1983), Tutu (1986), Music from Siesta (1987), Amandla (1989). Якщо в перших альбомах Міллер був тільки виконавцем, під час створення трьох останніх він став продюсером і аранжувальником. В зірковому для Міллера альбомі Tutu він виступає в ролі аранжувальника, виконавця-басиста та мультиінструменталіста, продюсера, композитора (з восьми композицій альбому Міллеру належить авторство у п'ятьох). Tutu став визначним джазовим альбомом 80-х років, Майлз отримав «Греммі» як Кращий джазовий інструментальний виконавець. Попри суперечливі відгуки критики щодо альбому, вклад Маркуса Міллера без сумнівів охарактеризовано як блискучий. Сам Міллер з цього приводу відзначав:[9]

Я зробив усе разом з Майлзом, і ніколи б не зробив цю музику, якби це не було для нього. Я маю на увазі, до кого ще я міг би піти з цими гармоніями або такими ритмами?

1981 року Міллер як бас-гітарист вперше взяв участь у записі альбому видатного соул-виконавця Лютера Вандросса. Від того часу він близько двадцяти років поспіль незмінно присутній у творчості Вандросса, починаючи з альбомів The Night I Fell in Love (1985), Give Me the Reason (1986), Any Love (1988) Міллер виступає не просто виконавцем, а продюсером, співавтором, бас-гітаристом і мультиінструменталістом. Створена Вандроссом, Маркусом Міллером і Тедді Ванном композиція Power Of Love/Love Power з альбому Power of Love (1991) отримала Греммі як найкраща R&B пісня 1991 року.

Маркус Міллер на Стокгольмському джазовому фестивалі. 2009

1987 року Міллер, разом з барабанщиком Ленні Уайтом та вокалістом Марком Стівенсом, взяв участь у створенні альбому The Jamaica Boys. Ця робота досить прохолодно сприйнята слухачами і критиками. Наступні два сольних альбоми Міллера The Sun Do not Lie (1993) і Tales (1995), мали більш схвальну реакцію. 

Між 1988 та 1990 роками Міллер був музичним директором музичного джазового шоу Недільна ніч (англ. Sunday Night) та штатним бас-гітаристом гурту Sunday Night Band на каналі NBC.[10]

Після успішного Live & More (1998), Міллер випустив альбом M² (M-Squared) і 2001 року виграв свою другу «Греммі» за Кращий альбом сучасного джазу.

Високу оцінку слухачів отримали також його альбоми Silver Rain (2005), Marcus (2008), Renaissance (2012), Afrodeezia (2015), Laid Black (2018)[11]