Малий Микільський собор

Микільський пустинний або «Слупський» монастир, головним храмом якого був Микільський, мав давню історію.

За легендою, 1113 року князь Мстислав Володимирович під час полювання заблукав у лісі на дніпрових кручах і раптом на галявині у лісі побачив ікону, що висіла на дереві та світилася. За іншою версією, то був мурований стовп із образом. На честь цього князь заснував там чоловічий монастир, який тоді містився у печерах поблизу теперішньої Аскольдової могили. Там же, де згодом було збудовано Військовий Микільський собор, був жіночий монастир.

1240 року монастир було розграбовано монголо-татарами. Знову він згадується лише 1411 року. А наприкінці XVII століття більша частина братії перейшла до Великого Миколи.

Дерев'яна церква монастиря, з високою стовпоподібною вежею, дала привід називати цей монастир «Стовповим» або «Слупським» (від слова «слуп» — стовп). Цей стовп згадується навіть у розписах Києва 1682 року. Ось як писав про походження назви храму та монастиря Костянтин Шероцький: «Микільський Стовповий Пустинний монастир або „Слуп“ (тобто стовп)…названий так з причини стовпоподібної архітектури свого храму, збудованого 1715 року (у автора-1711) на місці давньої, також стовпоподібної каплиці з образом Св. Миколая». Пустинним же монастир називався тому, що, як писав М.Захарченко, монастир зусібіч був оточений пустинним лісом.

Коли коштом Івана Мазепи неподалік було зведено Микільський собор, старий Микільський храм почали називати «Малий Микола».

А 1715 року коштом князя Голіцина замість старого дерев'яного храму звели нову муровану церкву у стилі бароко. Ця нова церква була, ймовірно, подібна своїми формами до старої — мала типову українську тридільну композицію і незвичайно високий бароковий бабинець посередині, з банею й верхом на ній, і класичний педимент над головним входом. 1732 року монастир було розділено на Великий та Малий.

1831 року храм було розширено бічними приділами. Того ж року Великий Микільський монастир було передано військовим. Собор став військовим собором, тому ченців перевели до Малого Миколи. З 1844 року настоятелями монастиря були ректори Духовної семінарії. Тоді ж було збудовано муровані корпуси келій та господарських будівель монастиря. 1874 року поруч із храмом було збудовано триповерхову дзвіницю. Іконостас і живопис храму на момент руйнації храму були порівняно новими — 2-ї половини XIX століття. Однак храм мав декілька реліквій — зокрема, рукописне Євангеліє 1411 року, срібний 8-кінцевий хрест, ймовірно хрест Сагайдачного та хрест, подарований Стефаном Яворським.

На жаль, монастир і храм з дзвіницею не пережили 1930-х років. 1930 року монастирський комплекс ще існував, однак в 1936—1937 роках на місці знищеного монастиря було влаштовано паркові кіоски[1]. Тож найімовірніше монастирський комплекс було знищено 1931—1936 року.

• Список мурованих храмів в стилі козацького бароко

• Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. Киев, типография С.Кульженко,1917.
• Ернст Ф. Л. Київ. Провідник. — К.: 1930.
• Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. К.: типография С.Кульженко,1888.
• Анисимов А. Скорбное бесчуствие. — К.: «Tabachuk Ltd», 1992.
• Пустинний монастир Св. Миколи^{[недоступне посилання з липня 2019]}.