Манфред Вернер

Він виріс в будинку свого діда у Штутгарті. Навчався в гімназії Йоханнес-Кеплер. Був двічі одружений: спочатку на Анні Касар, а потім з Ельфрою Вернер, котра була засновником та активним учасником декількох німецьких благодійних армійських організацій, 4 липня 2006 року через пухлину головного мозку померла.

Після закінчення гімназії та складання випускних іспитів в 1953 році починає вивчати право в Гейдельберзі, Парижі і Мюнхені. Отримав свій перший диплом у 1957, а другий у 1961. Отримав ступінь доктора юридичних наук у 1961 році за роботу присвячену міжнародному праву. Після цього працював в адміністрації області Баден-Вюртемберг, що на півдні Німеччини. Був членом парламенту Баден-Вюртемберг від округу Геппінген до 1965.

Вернер був обраний від Християнсько-демократичного союзу до німецького парламенту, як представник Геппінгену.

4 жовтня 1982 призначений федеральним міністром оборони, в уряді Гельмут Коля. Вернер відігравав важливу роль впровадженні рішення НАТО по розгортанню балістичних ракет середньої дальності, після невдалих переговорів щодо скорочення озброєнь з Радянським Союзом, для протидії розгортання радянської ракети переломити радянську розгортання її РСД-10.

У 1983 році Вернер зіткнувся з критикою у зв'язку з скандалом навколо німецького генерала Гюнтера Кісслінга. Німецька військова розвідка звинуватила Кісслінга в гомосексуальності. Як потім з'ясувалося інформація виявилася помилковою. Вернер наказав Кісслінгу достроково вийти на пенсію, оскільки гомосексуальність, становив серйозну загрозу безпеці в той час. Кісслінг наполягав на дисциплінарних процедурах проти самого себе і врешті-решт домігся свого відновлення. Вернер прийняв політичну відповідальність і станом на 18 травня 1984 подав у відставку, однак канцлер Німеччини Гельмут Коль відхилив прохання.

Підписання угоди між Молдовою та НАТО

У грудні 1987 року шістнадцять членів НАТО обрали Генеральним секретарем Вернера. Він був першим німецьким громадянином, призначеним на цю посаду. Чимало часу зайняло переоформлення з поста в уряді Німеччини, тому він вступив на посаду 1 липня 1988. Не переставав виконувати свої обов'язки, незважаючи на важку хворобу аж до своєї смерті від раку в 1994 році.

Дружина Елфрі біля монументу чоловіка в Південному парку, Софія, Болгарія

З 1996 року Міністерство оборони Німеччини щорічно нагороджує медаллю Манфреда Вернера громадських діячів за особливі здобутки у справі миру і свободи в Європі.

З того часу відзнаку отримали:

• 1996 Річард Голбрук (англ. Richard Holbrooke), американський дипломат і спеціальний представник в Боснії і Герцеговині та Косово
• 1997 Евальд-Генріх фон Клейст-Шменцін (нім. Ewald-Heinrich von Kleist-Schmenzin), видавець та ініціатор Мюнхенської конференції з безпеки
• 1998 Доктор Герд Вагнер (нім. Gerd Wagner]) (посмертно), за реалізацію Дейтонської угоди
• 1999 Доктор Януш Онишкевич (пол. Janusz Onyszkiewicz, Міністр оборони Польщі
• 2000 Елізабет Понд (англ. Elizabeth Pond), Американська журналістка
• 2001 Карстен Фойгт (нім. Karsten Voigt), координатор в німецького Державного департаменту з питань німецько-американської співпраці
• 2002 Хав'єр Солана (англ. Javier Solana), представник ЄС з зовнішньої політики і колишній генеральний секретар НАТО
• 2003 Професор Катерина МакАрдл Келлехер (англ. Catherine McArdle Kelleher), голова Військово-морського коледжу США та колишня голова Аспенського інституту в Берліні
• 2005 Ганс Кошнік (нім. Hans Koschnick)
• 2006 Крістіан Шварц-Шиллінг (нім. Christian Schwarz-Schilling)
• 2007 Мартті Ахтісаарі (англ. Martti Ahtisaari)
• 2009 Йорг Шьонбом (нім. Jörg Schönbohm)
• 2011 Ханс-Фрідріх фон Плетц (нім. Hans-Friedrich von Ploetz), німецький дипломат

На честь доктора Вернера на острові Лівінгстон (Південні Шетландські острови, Антарктика) названий каньйон, в знак визнання його внеску в процес об'єднання Європи.

• В. І. Головченко. Вернер Манфред // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X