Маргарита Медічі

Дитячий портрет пензля Юстуса Сустерманса (1622). Уффіці, Флоренція

Маргарита Медічі народилася у Флоренції 21 травня 1612 року [3]. Вона була другою дочкою і четвертою дитиною в багатодітній родині Козімо II, великого герцога Тоскани і Марії Магдалини Австрійської, ерцгерцогині з дому Габсбургів. Дитинство принцеси пройшло при дворі у Флоренції. Як і всі діти великих герцога і герцогині, вона отримала добру освіту: прекрасно володіла латинською та італійською мовами, розбиралася в літературі, музиці та мистецтві [4] [5] .

14 лютого 1627 принцеса Маргарита була заручена з Одоардо, герцогом Парми і П'яченци, який раніше був заручений з її старшою сестрою, принцесою Марією Крістіною. Попередні заручини тривали сім років і були розірвані через загострення проблем зі здоров'ям у нареченої. В інтересах обох домів було прийнято рішення про нові заручини [5].

Династичний шлюб, що закріплював союз між герцогством Парми і великим герцогством Тоскани, не відповідав інтересам французького королівства, яке прагнуло розширення свого впливу на італійські держави. За порадою першого міністра, кардинала де Рішельє, стара королева Марія Медічі, що доводилася двоюрідною сестрою великому герцогу Тоскани, запропонувала Козімо II віддати заміж принцесу Маргариту за її молодшого сина, Гастона, герцога Орлеана, а за герцога Парми видати заміж принцесу Анну — молодшу дочку великого герцога. План-вдови королеви був підтриманий римським Папою Урбаном VIII, але відкинутий дворами в Пармі і Флоренції [5] .

11 жовтня 1628 року в кафедральному соборі Флоренції відбулося вінчання принцеси Маргарити і герцога Одоардо. Весільні урочистості продовжилися в Пармі, куди молодята прибули 6 грудня того ж року [5]. На їх честь у театрі Фарнезе була дана прем'єра опери «Меркурій і Марс» на музику Клаудіо Монтеверді і слова Клавдіо Акілліні [6]. За правління Одоардо I та Маргарити в 1630 році вибухнула епідемія чуми, одним з її наслідків стало невдоволення підданих, що підсилилося через контраст між розкішшю двору і податковим тягарем, покладеним на народ, а також через про-французьку політику герцога. Чоловік Маргарити помер від інсульту 12 вересня 1646 року в П'яченці [7] .

Герцогиня-вдова стала регенткою при неповнолітньому синові і правила разом з дівером, кардиналом Франческо Марієй Фарнезе, після смерті якого 12 липня 1647 року, виконувала регентські обов'язки одноосібно. У тому ж році Маргарита зробила паломництво до базиліки Святої хатини в Лорето.

17 вересня 1648 герцог Рануччо II приступив до самостійного правління. Майже відразу між ним і матір'ю виникли розбіжності, поява яких Маргарита приписувала впливу державного секретаря Якопо Гауфрідо. Останнього герцогиня-вдова, не без підстав, вважала французьким шпигуном і недолюблювала ще з часу правління покійного чоловіка. Вона хотіла зробити державним секретарем генерала Франческо Серафіні, який користувався її заступництвом. Нарешті, після поразки у другій війні за герцогство Кастро, їй вдалося домогтися опали Гауфрідо. Його стратили в січні 1650 року в П'яченці [5] [8] .

Не склалися стосунки у Маргарити і з обома невістками старшого сина. У квітні 1660 року герцог Рануччо II одружився з принцесою Маргаритою Віолантаю Савойською. Майже відразу між свекрухою та невісткою виникла взаємна ворожнеча. Розбіжності з сином через це загострилися настільки, що він порадив матері повернутися до Флоренції. У жовтні 1660 року їхні відносини остаточно зіпсувалися. Новий рік герцогиня зустріла на самоті. У квітні 1661 року вона поїхала до Флоренції на весілля племінника — наслідного принца Козімо і принцеси Маргарити Луїзи Орлеанської і не поспішала з поверненням. Маргарита приїхала до Парми в серпні 1661 року. Її відносини з сином налагодилися тільки після смерті його першої дружини внаслідок пологів у квітні 1663 року. Через рік Рануччо II поєднувався другим шлюбом з принцесою Ізабеллою д'Есте, до якої його мати відчувала подібну неприязнь[5] .

Відсторонена сином від державних справ, герцогиня вела активну переписку з братами. У своїх листах до них вона писала про те, як розважалася, наприклад, про свої риболовлі та полювання, про своє здоров'я, цікавилася станом здоров'я братів. У 1671 році герцогиня-вдова деякий час гостювала в Інсбруку у молодшої сестри Анни Медічі, графині Тіролю і ерцгерцогині Австрії. Свій останній лист вона написала в останній день січня 1679 року.

Маргарита Медічі померла 6 лютого 1671 року в Пармі [3] і була похована в усипальниці будинку Фарнезе в базиліці Богоматері Рятуючої. На згадку про герцогиню в храмах Парми і П'яченци були прочитані епітафії, написані Оттавіо Ланді, Бенедетто Бакчайні і Феліче Ротонді [5] .