Маріо дель Монако

Ма́ріо дель Мо́нако (італ. Mario Del Monaco; *27 липня 1915, Флоренція, Італія — †16 жовтня 1982, Местре, Італія) — італійський оперний співак (тенор), якого називають одним із найбільших оперних співаків XX століття й останнім тенором di forza[1].

Маріо дель Монако
Mario Del Monaco
Зображення
Маріо дель Монако
Основна інформація
Дата народження 27 липня 1915(1915-07-27)
Місце народження Флоренція, Італія
Дата смерті 16 жовтня 1989(1989-10-16) (74 роки)
Місце смерті Местре, Італія
Поховання Пезаро
Роки активності з 1939
Громадянство  Італія
Професія співак
Співацький голос драматичний тенор
Жанри опера
Колективи

Ла Скала Ковент-Гарден

Метрополітен-опера
Нагороди
mariodelmonaco.net
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Дель Монако народився в музичній, добре забезпеченій сім'ї державного службовця. У дитинстві багато подорожував — провів перші чотири роки життя у Флоренції, а потім у Кремоні й Пезаро. Навчався співу в Артуро Мелоккі в Пезарській консерваторії[2]. Після перемоги у вокальному конкурсі молодих талантів дістав шанс дебютувати в театрі. Зігравши 1940 року Пінкертона в Мадам Баттерфляй Джакомо Пуччіні в Мілані набув репутації одного з трьох великих тенорів 1950-х, поряд із Джузеппе ді Стефано й Франко Кореллі. З 1943 року виступав у театрі Ла Скала (Мілан). З 1946 року співав у Ковент-Гардені (Лондон), у 1957-1959 роках — у Метрополітен-опера (Нью-Йорк).

Спеціалізувався на італійському репертуарі, зокрема:

У 1946 році гастролював у Південній Америці, граючи в «Дівчині із Заходу» Джакомо Пуччіні і «Мефістофелі» Арріґо Бойто. По поверненні знову заспівав «Андре Шеньє» в Ла Скала й знявся в кримінальному фільмі «Людина в сірих рукавичках» (L'uomo dal guanto grigio, 1948), де заспівав кілька оперних арій. 1950 року вперше зіграв Отелло в однойменній опері Джузеппе Верді. Отелло став легендарною роллю Дель Монако, яку він виконав 427 разів[3], й був похований у костюмі персонажа.

У липні того ж року почав виступи в США, граючи в Сан-Франциско в «Аїді». А потім чотири роки співав у Метрополітен-опера, де зіграв Каварадоссі в «Тосці» Пуччіні й «Нормі» Белліні. У 1959 році гастролював у СРСР, виконав у Большому театрі партії дона Хозе в «Кармен» Бізе й Каніо в «Паяцах» Леонкавалло. 1960 року партію Самсона в опері «Самсон і Даліла» на сцені паризької Опери Ґарньє. У кінці 1963 року потрапив в автокатастрофу. Однак йому вдалося відновитися й 5 серпня 1964 він виконував партію Каварадоссі у «Тосці».

Закінчив свою співочу кар'єру 1973 року. Його останній концерт був офіційним святкуванням сторіччя з дня народження Енріко Карузо.

1941 року одружений з сопрано Ріно Філіппіні. Його син Джанкарло — театральний режисер.

Творчість

Критики зазначають, що голос дель Монако гучноголосий[4], широкого діапазону, незвичайної сили й насиченості, з баритональними низами й блискотливими верхніми нотами, неповторний за тембром. Блискуча майстерність, тонке відчуття стилю й мистетство перевтілення дозволяли артисту виконувати різнохарактерні партії оперного репертуару[5].

Разом з тим, дель Монако не був «універсальним артистом» і специфіка постановки його голосу (спів з опущеною гортанню, і, як наслідок, використання великих мазків, нечітке піанісимо, підпорядкування інтонаційної цілісності афектній грі) забезпечила співаку досить вузький, переважно драматичний репертуар[6]

Виноски
  1. Марио дель Монако (Mario Del Monaco) на сайті belcanto.ru(рос.)
  2. Большая советская энциклопедия[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
  3. Autobiografia: La mia arte, i miei successi 1981; il dato non è stato confermato in altre biografie(італ.)
  4. Сайт classicalarchives.com (англ.)
  5. 100 великих вокалистов(рос.)
  6. Сайт peoples.ru(рос.)

Література
  • Волков Ю. Песни, опера, певцы Италии. — М., 1967(рос.).
  • М. дель Монако. Моя жизнь и мои успехи. — М.: Радуга, 1987(рос.).

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.