Гай Олексій Анатолійович

Олексій Анатолійович Гай народився 6 листопада 1982 року в українському місті Запоріжжя однойменної області. Він був вихованцем місцевої спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву футбольного клубу «Торпедо». Професійну кар'єру розпочав 1999 року у дублі місцевого «Металурга», де грав його рідний брат — Антон[1]. На той час «Металург-2» виступав у другій лізі чемпіонату України.

У червні 2000 року перейшов в донецький «Шахтар». До 2004 року Олексій періодично грав за донецьку команду, взявши участь в 72 матчах, в яких забив 8 голів. Однак Гай так і не зумів остаточно закріпитися в основному складі «гірників», через що влітку 2004 року був відданий у дворічну оренду в маріупольський «Іллічівець».

У складу маріупольського клубу футболіст був твердим гравцем основного складу. За два сезони він зіграв за свій тимчасовий клуб 55 матчів та відзначився 11 забитими м'ячами. Після виступів за «Іллічівець», Гай повернувся в «Шахтар».

З 2006 року Олексій знову почав грати за «гірників», але так і не став там гравцем стартового складу. За чотири наступні сезони він взяв участь в 99 матчах «Шахтаря» у всіх турнірах, часто з'являючись на полі в матчах Кубку України та єврокубках. Незважаючи на не надто часті виходи на поле, Гай став достатньо важливим футболістом для свого клубу, про що свідчать його періодичні виклики в національну збірну України.

2009 року Гай разом з командою став володарем Кубка УЄФА, після чого отримав звання заслуженого майстра спорту України[2] та орден «За мужність» третього ступеня. Тим не менш, Олексій став з'являтися на полі все рідше та рідше, провівши за три наступні сезони лише 39 ігор в усіх турнірах.

Влітку 2013 року, після завершення контракту з «гірниками», на правах вільного агента Олексій Гай підписав контракт з одеським «Чорноморцем»[3]. Вже у перших матчах Чорноморця Гай проявив себе як вмілий футболіст. Провівши лише 2 матчі у національному чемпіонаті та 2 матчі у Лізі Європи, він забив два голи. Тренер команди, Роман Григорчук, на прес-конференції після матчу із донецьким «Шахтарем», що закінчився із рахунком 1:0, відповідаючи на запитання «чому він не випустив Гая на поле» зазничив, що Олексій Гай є ключовою фігурою у Чорноморці, а також із ряду інших причин було вирішено дати гравцю відпочити[4]. Під кінець року багато футбольних експертів відзначило, що Гай, отримавши постійну ігрову практику почав показувати набагато кращі результати. Зокрема сайт «ua.tribuna.com» включив футболіста до символічної збірної «відкриттів» першої половини сезону 2013–2014 років[5].

Наприкінці літа 2019 року оголосив про завершення кар'єри гравця[6].

Олексій у складі «Чорноморця» у матчі проти нідерландського ПСВ

Гравець юнацьких збірних України різних вікових категорій, у складі якої був учасником чемпіонату Європи з футболу 2001 року серед юнаків віком до 18 років.

З 2002 року залучався до складу молодіжної збірної України, у складі якої провів 14 ігор, забивши два голи.

11 жовтня 2003 року дебютував у складі національної збірної України в товариському матчі проти збірної Македонії, в якому відіграв цілий матч. З 2007 року став регулярно викликатись до лав збірної, за яку грав до кінця 2011 року. Наприкінці 2013 року Олексій знову отримав виклик до національної збірної. Тодішній тренер збірної України, Михайло Фоменко, викликав Гая на останні матчі кваліфікаційного раунду до чемпіонату світу 2014 проти збірних Польщі та Сан-Марино. Однак, досвідчений футболіст так і не вийшов на поле у жодному з цих матчів[8].

Матчі Олексія Гая за національну збірну України
#	Дата	Місце	Стадіон	Суперник	Рахунок	Турнір				Примітки
01	11 жовтня 2003	Київ	Динамо імені В. Лобановського	Північна Македонія	0-0	Товариський матч				[9]
02	18 лютого 2004			Лівія	1-1
03	2 червня 2007	Сен-Дені	Стад де Франс	Франція	0-2	Євро 2008, кваліфікація				[10]
04	8 вересня 2007	Тбілісі	Борис Пайчадзе	Грузія	1-1					[11]
05	12 вересня 2007	Київ	НСК «Олімпійський»	Італія	1-2					[12]
06	17 жовтня 2007			Фарерські острови	5-0					[13]
07	17 листопада 2007	Каунас	Стадіон С. Даріуса та С. Гіренаса	Литва	0-2					[14]
08	21 листопада 2007	Київ	НСК «Олімпійський»	Франція	2-2			84'		[15]
09	6 лютого 2008	Нікосія	ГСП	Кіпр	1-1	Товариський матч				[16]
10	26 березня 2008	Київ	Динамо імені В. Лобановського	Сербія	2-0					[17]
11	24 травня 2007	Роттердам	Феєнорд	Нідерланди	0-3					[18]
12	1 червня 2008	Стокгольм	Росунда	Швеція	1-0					[19]
13	20 серпня 2008	Львів	Україна	Польща	1-0					[20]
14	19 листопада 2008	Дніпропетровськ	Дніпро-Арена	Норвегія	1-0					[21]
15	6 червня 2009	Загреб	Максимір	Хорватія	2-2	ЧС 2010, кваліфікація	53'			[22]
16	10 червня 2009	Київ	Динамо імені В. Лобановського	Казахстан	2-1					[23]
17	12 серпня 2009			Туреччина	0-3	Товариський матч				[24]
18	5 вересня 2009			Андорра	5-2	ЧС 2010, кваліфікація				[25]
19	9 вересня 2009	Мінськ	Динамо	Білорусь	0-0					[26]
20	10 жовтня 2009	Дніпропетровськ	Дніпро-Арена	Англія	1-0					[27]
21	14 жовтня 2009	Айшовалль	Комуналь д'Айшовалль	Андорра	6-0					[28]
22	18 листопада 2009	Донецьк	Донбас Арена	Греція	0-1					[29]
23	8 жовтня 2010	Київ	Динамо імені В. Лобановського	Канада	2-2	Товариський матч				[30]
24	11 жовтня 2010	Дербі	Прайд Парк	Бразилія	0-2					[31]
25	10 серпня 2011	Харків	Металіст	Швеція	0-1					[32]
26	2 вересня 2011			Уругвай	2-3			83'		[33]
27	6 вересня 2011	Прага	Дженералі Арена	Чехія	0-4					[34]
28	11 жовтня 2011	Таллін	А. Ле Кок Арена	Естонія	2-0					[35]
29	11 листопада 2011	Київ	НСК «Олімпійський»	Німеччина	3-3					[36]

Всього: 29 матчів; 10 перемог, 9 нічиїх, 10 поразок.

«Шахтар» Донецьк:

• 01 ! Володар Кубка УЄФА (1): 2008–2009.
• 01 ! Золотий призер чемпіонату України (6): 2001–2002, 2007–2008, 2009–2010, 2010–2011, 2011–2012, 2012–2013.
• 02 ! Срібний призер чемпіонату України (2): 2002–2003, 2006–2007.
• 01 ! Володар Кубка України (7): 2000–2001, 2001–2002, 2003–2004, 2007–2008, 2010–2011, 2011–2012, 2012–2013.
• 02 ! Фіналіст Кубка України (3): 2002–2003, 2006–2007, 2008–2009.
• 01 ! Володар Суперкубка України (1): 2008.
• 02 ! Фіналіст Суперкубка України (1): 2013.

«Габала»:

• 3 ! Бронзовий призер чемпіонату Азербайджану (2): 2014—2015, 2015—2016

• Звання Заслужений майстер спорту України: 2009.
• Кавалер ордену «За мужність» 3-го ступеня: 2009[45].