Матвієнко Єлизавета Матвіївна
Матвієнко Єлизавета Матвіївна (16 вересня 1895, с.Кичкирі - † 16 лютого 1973, Київ) - український геолог, Лауреат Ленінської премії.
| Матвієнко Єлизавета Матвіївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
16 вересня 1895 Кичкирі, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Померла |
16 лютого 1973 (77 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Берковецьке кладовище |
| Країна |
 УНР Російська імперія СРСР |
| Діяльність | геологиня |
| Alma mater | Київський інститут народної освіти |
| Заклад | Українське геологічне управління і Київський геологорозвідувальний технікум |
| Ступінь | Кандидат геологічних наук (1931) |
| Брати, сестри | Матвієнко Оникій Матвійович |
| Нагороди |
 |
Біографічні відомості
Народилась 16 вересня 1895 с.Кичкирі - волосному центрі Радомисльського повіту Київської губернії (нині – Радомишльський район Житомирської області) в селянській родині. Сестра Матвієнка Оникія Матвійовича.Тітка Артемчука Якова Антоновича
У 1903-1906 рр. навчалась у сільській ЦПШ, у 1906-1911 рр. - у Ставецькій двокласній земській школі. Затим вступила до Київської жіночої вчительської семінарії ім.К.Ушинського, яку закінчила у 1915 р.
Трудовий шлях почала у 1915 р. вчителькою двокласної земської школи в с. Сестринівці (нині Козятинський район Вінницької області). У 1917-1923 рр . вчителювала в Бердичеві і селах Бердичівського повіту. У 1923-24 рр. - вчителька Радомисльської семирічної трудової школи.
У 1924 р. окрвиконкомом направлена на навчання до Київського вищого Інституту народної освіти, де навчалась на геолого-географічному відділі факультету професійної освіти. Після закінчення інституту в 1928 р. здобуває фах викладача геолого-географічних дисциплін і направляється до аспірантури при Інституті геологічних наук АН УРСР. Тут у 1928-1929 рр. працює під керівництвом академіка П.А.Тутковського. Водночас займається практичною роботою, працює геологом-виконробом, начальником геолого-розвідувальної партії, досліджуючи Словечансько-Овруцький кряж. Закінчила аспірантуру в 1931 р. із званням наукового співробітника в галузі геології і вченим ступенем кандидата геолого-мінералогічних наук.
У 1930-33 рр. - викладач геології і гідрогеології Київського гірничо-геологічного інституту. У 1933-37 рр – старший гідрогеолог НДІ гідрометеорології, бере участь в організації першої в Україні Гідрогеологічної і протизсувної станції в м.Києві. Водночас виконує обов’язки доцента Київського держуніверситету.
У 1937 р. - старший науковий співробітник Інституту геологічних наук. У1937-39 рр. - старший гідрогеолог «Південспецпроекту». У 1939-41 рр. - начальник геологознімної партії Українського геологічного управління. Затим короткий час працювала викладачем Київського геологорозвідувального технікуму.
У 1944-1956 рр. - геолог, старший геолог Українського геологічного управління, у 1956-1970 рр. – старший геолог Київського геологічного управління. З 1970 р. - персональний пенсіонер республіканського значення. Упродовж трудової діяльності досліджувала вела розвідку багатьох родовищ корисних копалин - будівельних матеріалів, енергетичних і сировинних ресурсів на Поліссі, Подніпров’ї, Донбасі та ін. У 1958 р. за відкриття і розвідку унікального рудного родовища на Дніпропетровщині удостоєна Ленінської премії.
Є автором близько 30 наукових робіт з проблем гідрогеології, стратиграфії, літології відкладів, тектоніки і т.ін. Учасник багатьох наукових конференіцій, симпозіумів з геології. Занесена до Книги трудової слави Міністерства геології і ЦК галузевої профспілки СРСР (1967р.). Має урядові нагороди.
Померла 16 лютого 1973 р. Похована в м. Києві на Берковецькому цвинтарі.
Джерела
- Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — с.600.
- Молодико В. Дослідниця українських надр.
- Молодико В. Поєднати долі не судилось.
- Молодико В. "Пропагуєш українську мову - ворог народу"