Мафрський палац

Назва місцевості походить від арабської « аль махафра», долина, западина. Мафра розташована на відстані 30 км від столиці Португалії — Лісабону. Місце для свого нового палацу обрав тодішній король Жоан V поряд з монастирем францисканців.

Колоніальні португальські володіння в Бразилії і постійний вивіз звідти коштовної сировини дав в руки правлячої династії значні кошти. Кошти ще значно збільшилися після відкриття в Бразилії покладів золота, а трохи згодом — діамантів і вивозу вже їх. Значні грошові суми були вкладені королем і вельможами не в розвиток власної промисловості в метрополії, а в будівництво палаців і в предмети розкошів. Золочені карети португальської дипломатичної місії під час аудієнції посла у 1716 році викликали здивування навіть в папському Римі, якого важко було вразити розкошами чи витворами мистецтва.

Але значні кошти, витрачені на палаци і розкіш, лише визолотили поверхню підстаркуватої португальської монархії, яка швидко втрачала вигідні політичні позиції, поступаючись місцем Британській імперії, Франції, Російській імперії тощо.

Космополітичні погляди молодого монарха, що подорожував Європою, і відсутність вельми обдарованих архітекторів в самій Португалії обумовила запрошення на працю в столицю іноземного архітектора. Ним був Йоганн Фрідріх Людвіг, що працював в Римі.

За підтримки того ж чернечого ордену єзуїтів отримав запрошення в Лісабон від короля Жоана V, хоча не мав великої архітектурної практики і не створив в Римі жодної будівлі.

За переказами, монарх дав обіцянку побудувати палац-монастир на кшталт Ескоріала в Іспанії, якщо королева народить дитину. Дружина народила принцесу Барбару Браганца і монарх розпочав будівництво.

Монарх постійно радився з власним послом в Римі і наказав привезти в Лісабон маленькі копії-моделі найкращих церковних споруд Риму. Балкон базиліки в Мафрі повторював балкон собору Св. Петра в Ватикані.

За основу нової споруди обрали монастир францисканців в місцевості Мафра. Жебрацькі настанови францисканців не брали до уваги. За планом новий палац-монастир мав велику базиліку, келії на 300 ченців, монастирську бібліотеку, службові приміщення, залу капітулу, декілька внутрішніх дворів попри палацові зали.

За поземним планом базиліка вибудована у формі латинського хреста, а довжина будівлі сягає 63 м. Її головна нава вузька і дорівнює 16 м. В будівництві широко використані мармур з португальських родовищ білих та рожевих відтінків. Дзвони замовили у Фландрії, а скульптури з карарського мармуру — в Італії. Найкращі зразки стилістично точно витриманих інтер'єрів створені в нартексі базиліки (бароко) і в монастирській бібліотеці (рококо).

Собор прикрасили релігійними образами відомих майстрів Італії 18 століття, серед яких

• Помпео Батоні
• Анжело Тревізані
• Агостіно Мазуччі
• Коррадо Джакінто.

Два з шести органів базиліки

Кількість органів в соборі дорівнює шести. Найбільші труби сягають шести метрів заввишки. Для частки труб використано золочене дерево.

Над їх створенням з 1792 по 1807 рр. працювали

• Жоакін Перес Фонтан
• Антоніо Мочадо Сервейра.

Розташована на 2-му поверсі, монастирська бібліотека Мафри конкурує з найкращими зразками монастирських бібліотек, перш за все з бібліотеками в Ескоріалі і монастирі Мельк в Австрії.

Будівництвом бібліотеки керував Мануель Каетано де Соуза. Вона має 88 м в довжину, 9,5 м завширшки і 13 м заввишки. Склепіння напівциркульні, світлі, позбавлені розписів. Їх прикрасили лише рельєфні каркасні елементи. Урочисто світлі кольори склепінь не перебивають навіть кольорові мармури підлоги, викладені на кшталт фігурного паркету.

Книжковий фонд дорівнює 35.000 томів від 14 до 19 століть, де є і рукописи, і інкунабули.

Вони також розташовані на 2-му поверсі. Для короля була облаштована і Тронна зала. Частина приміщень (покої для почесної варти, зала богині Діани, Тронна зала) прикрашені фресками португальських майстрів.

Деякі представники королівської родини, набалувані затишними покоями в інших палацах, находили зали в Мафрі незручними чи неприємними. Але сюди охоче приїздили заради полювань в передмістях. Численні голови і черепи оленів тому свідоцтво. Навіть частина меблів і декору інтер'єрів зроблена з оброблених оленячих рогів.

Над створенням велетенського палацу архітектор працював не один, а з залученням цілої купи архітекторів-помічників (Карлос Батіста Гарбо, Куштодіу Віейра, Мануел да Майя, син архітектора — Антоніо). Будівництво тривало 13 років і начерно завершилось 1730 року. Щоденно на будівництво залучали до 15.000 працівників з усіх кінців країни. Охорону на будівельному майдані здійснювали 7.000 солдатів.

Добудови і створення інтер'єрів продовжувались до 1755 р., коли померли і вельможний замовник, і сам архітектор.

Головний фасад будівлі простягся на 220 метрів. Кількість приміщень досягла 1.200. Монастир мав дві дзвіниці по 68 метрів, зразком для яких стали дзвіниці архітектора Франческо Борроміні, а кількість дзвонів на них досягла 92-х.

Будівля має симетричне планування. Центральна вісь проходить через монастирську базиліку і продовжується розкішними внутрішніми дворами. Центр будівлі підкреслюють портик собору і дві велетенські дзвіниці.