Мехмед Орхан

Мехме́д Орха́н (осман. محمد اور خان‎ 10 листопада 1909 — 12 березня 1994) — 42-й глава османської династії з 1983 по 1994 роки[2]. Якби він царював, то мав би ім'я султан Орхан II.[3]

Мехмед Орхан
Народився 11 липня 1909(1909-07-11) або 23 березня 1907(1907-03-23)[1]
Константинополь[1]
Помер 15 березня 1994(1994-03-15)[1]
Ніцца[1]
Країна  Туреччина
Діяльність аристократ
Знання мов турецька
Титул принц
Посада султан
Конфесія іслам
Рід Османи
Батько Шехзаде Мехмед Абдулкадир

Біографія

Мехмед Орхан народився 10 листопада 1909 року в Ускюдарі. [4][5] Його батьком був Шехзаде Мехмед Абдулкадір, син султана Абдул — Гаміда II і Bidar KADIN, а його мати Мігрібан Ханим, походила з етнічних абхазів.[6] Після розлучення батьків у 1913 році він разом з матір'ю переїхав жити до свого дядька.[3] Потім був зарахований до Галатасарайської середньої школи.

Під засланням імператорської родини в березні 1924 року Мехмед Орхан поселився в Будапешті (Угорщина). Потім він поїхав жити до свого дядька в Бейрут, а далі до своєї тітки Наїме Султан у Ніццу (Франція). Звідси він переїхав до Буенос-Айреса (Аргентина), де жив два з половиною роки.[3]

Мехмед Орхан працював кораблебудівником та продавцем картин у художній галереї в Сан-Паулу, таксистом у Бейруті та Дамаску, охоронцем кладовища в Сполучених Штатах Америки та радником албанського короля Зогу I.[7][8]

З 1983 року, після смерті Алі Васиба, Мехмед став головою імператорської династії, поселився в Ніцці.[9]

Мехмед Орхан помер у віці вісімдесяти чотирьох років 12 березня 1994 року в Ніцці (Франція).[3][10] У 2010 році муніципалітет Ніцци вилучив кістки з його могили та помістив їх у санктуру № 3 на тому ж цвинтарі, посилаючись на той факт, що ліцензія на використання місця поховання не виплачувалась роками.[11]

Примітки
  1. Fichier des personnes décédées
  2. Kessler, P L (24 квітня 1915). Kingdoms of Anatolia. Ottoman Empire. Процитовано 6 лютого 2021.
  3. Ekinci, Ekrem. PADİŞAH OLACAKTI, MEZARI BİLE YOK: ŞEHZÂDE ORHAN EFENDİ. Ekrem Buğra Ekinci (тур.). Процитовано 6 лютого 2021.
  4. Bardakçı, 2008, с. 13.
  5. Osmanoğlu, Ayşe (2000). Babam Sultan Abdülhamid. Mona Kitap Yayinlari. с. 267. ISBN 978-6-050-81202-2.
  6. Kırpık, Cevdet (2011). Şehzade Evliliklerinde Değişim Changes in the Marriage of Ottoman Princes. с. 171.
  7. Pope, From Hugh (21 липня 1992). Oldest Ottoman to come home at last. The Independent. Процитовано 6 лютого 2021.
  8. Mehmet Orhan Osmanoğlu Kimdir? Bir Sürgün Öyküsü. NetNedir (тур.). 25 серпня 2018. Процитовано 6 лютого 2021.«Mehmet Orhan Osmanoğlu Kimdir? Bir Sürgün Öyküsü». NetNedir (in Turkish). 25 August 2018. Retrieved 6 February 2021.
  9. Brookes, Douglas Scott (2010). The Concubine, the Princess, and the Teacher: Voices from the Ottoman Harem. University of Texas Press. с. 287. ISBN 978-0-292-78335-5.
  10. Osmanlı şehzadesine büyük saygısızlık. Sabah (тур.). 8 грудня 2014. Процитовано 6 лютого 2021.
  11. PAZAN, İbrahim (18 грудня 2014). HANEDAN NEREDE ÖLDÜ NEREYE GÖMÜLDÜ?. ibrahimpazan.com (тур.). Процитовано 6 лютого 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.