Мечеть (Миколаїв)

Магометанська мечеть — зруйнована мечеть у місті Миколаєві, що розташовувалась на розі вулиць Котельна та 3-я Воєнна. Споруду було збудовано 1871 року за ініціативи місцевої мусульманської громади. У 1920-их роках мечеть була розібрана місцевими жителями, а на її місці залишився лише мінарет, який був у запущеному стані[1]. На даний час ведуться переговори про її відновлення[2][3]

Магометанська мечеть
Магометанська мечеть в Миколаєві
Розташування  Україна, Миколаїв
Початок будівництва 1862
Кінець будівництва 1871
Зруйновано 1920-ті
Стиль Ісламська архітектура
Належність іслам

Історія

Перша мечеть в місті була побудована на кошти Морського Міністерства Російської імперії для «суспільства військових мусульман Миколаївського морського порту». У лютому 1862 року Миколаївський морський порт передав спільноті територію напівзруйнованої колишньої жіночої лікарні під № 169 (номер ділянки, на якій знаходилась лікарня)[4][1]. Перед цим на території, що нині входить до складу Миколаєва, існувала ще одна мечеть. Вона була зведена у 1796 році під керівництвом військового інженера Івана Князєва, при контролі ходу будівництва з боку його співробітника — архітектора Федора Вунша. Вона розташовувалась в Тернівці, що тоді була окремим поселенням і де тоді мешкали з 1792 року османи, які потрапили в полон під час російсько-турецької війни (1787—1792) і які забажали залишитися в Російській імперії. Мечеть була кам'яна з двома мінаретами. Тернівка лищалася турецьким поселенням до 1802 року, коли її мешканці за дозволом Павла I переселилися ближче до одновірців в місто Карасу-Базар (нині місто Білогірськ в Криму), а в Тернівку того ж року прибули болгарські переселенці. Через рік відбулося освячення мечеті, яка стала православною церквою Успіння Пресвятої Богородиці[5].

12 серпня 1862 року товариство миколаївських мусульман звернулося до головного командира Миколаївського порту, генерал-ад'ютанта Глазенапа з клопотанням про виділення коштів на будівництво мечеті, яке, проте, було відхилене. А вже в липні 1865 року Керуючий Морським Міністерством повідомив Головному Командирові Миколаївського порту, що імператор дозволив виділити три тисячі рублів спільноті військових мусульман в Миколаєві для будівництва мечеті або молитовного будинку на місці під № 169[1]. На ці гроші було зведено головний корпус мечеті і мінарет. Кошти закінчились коли будівля ще не була добудована, отримавши чергову відмову від Морського Міністерства про виділення коштів на добудову, місцева мусульманська спільнота вирішує збирати гроші серед вірян[1][4]. В результаті, у вересні 1870 року керівництвом миколаївського порту було призначено інженерів Рульова та Ніконова для огляду мечеті і визначення необхідної суми на її добудову, а вже у грудні того ж року було виділено 1534 рублі на добудову мечеті.

Молитви в мечеті відправляв імам Мухаммед Закір Замалетдінов, який перебував у штаті Миколаївського порту. Командиром Чорноморського флотського екіпажу йому була дана наступна характеристика: «з усякого погляду хороша людина»[4]. З переведенням в 1894 році Чорноморського флоту у Севастополь посаду магометанського імама при Миколаївському порті було скасовано, а Замалетдінова перевели у Севастополь для виконання обов'язків імама. З того часу молитви в мечеті, за дорученням Замалетдінова, відправляв колишній сторож Абдрахім Ахметов. Кількість мусульман зростала, а записи в метричних книгах не велися з 1894 року, тому в грудні 1906 року більшістю вірян мечеті уповноваженим для виконання цих обов'язків був обраний міщанин Араф Ібрагімов Махмутов.

У доповідній і пояснювальній записках головного архітектора міста Гольштина, спрямованих в Управління у справах архітектури при РНК УРСР в 1945 році є відомості про те, що мечеть повністю знищена, залишився тільки мінарет, «хоча в дуже занедбаному і ветхому стані», в якому знаходився тригонометричний пункт[1]. Згідно з «Актом обстеження татарської мечеті архітектором-консультантом у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР Д. Криворучко», який було складено 17 серпня 1946 року, мечеть була розібрана місцевими жителями в 1920-их роках, а мінарет, що залишився, перебував у занедбаному вигляді. Згодом вежа мінарету була визнана пам'ятником культури місцевого значення.

Сучасний стан

Станом на 2012 рік в Миколаєві, за різними даними, проживало від 15 000 до 20 000[2] мусульман. Питання про відбудову мечеті постало ще 1992 року, проте і зараз воно не вирішено. Колишній міський голова Миколаєва Володимир Чайка неодноразово виступав із заявами про будівництво нової мечеті в місті[3][6], адже в даний час ділянка старої мечеті знаходиться у приватній власності[7]. У 2009 році місто відвідав Муфтій України Шейх Ахмед Тамім, який підняв питання про будівництво мечеті[2]. 13 березня 2012 року мусульмани Миколаєва та Миколаївської області вийшли на мітинг перед міською адміністрацією з вимогою до влади надати їм земельну ділянку для будівництва мечеті[8].

Див. також

Примітки

  1. Мельник Марина Александровна. Магометанская мечеть в г. Николаеве. mk.archives.gov.ua. Архів оригіналу за 24 березня 2014. (рос.)
  2. Муфтій України вимагає повернути мусульманам територію колишньої мечеті в Миколаєві.. Xenodocuments. 25 лютого 2009. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 25 лютого 2009.
  3. Мер Миколаєва знову заговорив про мечеть. Islam.in.ua. 19 квітня 2010. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 19 квітня 2010.
  4. Вячеслав Нестеров, спеціально для ІА УММА (15 березня 2012). Миколаївська мечеть: історія байдужості. UMMAinform. Архів оригіналу за 25 березня 2013. Процитовано 15 березня 2012.
  5. «ТУРЕЦКАЯ КОЛОНИЯ» В НИКОЛАЕВЕ В КОНЦЕ XVIII ВЕКА. ЧТО? ОТКУДА? ПОЧЕМУ?. Ислам в Украине. Процитовано 30.09.2021. (рос.)
  6. Мер Миколаєва заявив, що в місті повинна бути мечеть. Xenodocuments. 28 січня 2010. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 28 січня 2010.
  7. Мер Миколаєва не віддасть мусульманам мечеть. Islam.in.ua. 15 березня 2012. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 15 березня 2012.
  8. Мусульмани Миколаєва вимагають землю для будівництва мечеті. Xenodocuments. 14 березня 2012. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 14 березня 2012.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.