Тернівка (Миколаїв)

27 квітня 1792 року Катерина II своїм указом дозволила поселитися «особливою слободою» османам, які потрапили в полон під час російсько-турецької війни (1787—1792) і які забажали залишитися в Російській імперії, з відведенням для цих цілей землі «в передмісті Миколаєва». Також вона дозволила відправляти вільне богослужіння, у зв'язку з чим зобов'язала відповідні структури представити план і кошторис будівництва мечеті. Наділення османів правами — «нарівні з природними росіянами» — гарантувалося з принесенням ними присяги «на вірність підданства» Російській імперії. Губернатору Катеринославської губернії спільно з Михайлом Фалєєвим і «бригадиром Саліх-агою» (головкомандувач османських військ у Валахії, що під час російсько турецької війни 1787—1792 років разом зі своїм корпусом перейшов на сторону Російської імперії) було наказано передбачити 10-річні пільги для османів, що поселяються в Миколаєві, з наданням їм необхідної допомоги матеріалами і майстрами для побудові будинків[1]. Перша назва поселення — Турецька Тернівка, походить від назви річки Тернівка, що тече в однойменній балці. Казенним коштом було побудовано 60 будинків. В 1795—1796 роках зведена мечеть.[2] Вона була побудована під керівництвом військового інженера Івана Князєва, при контролі ходу будівництва з боку його співробітника — архітектора Федора Вунша.

У 1799 році імператор Павло I дозволив їм переселитися за бажанням ближче до одновірців у місто Карасубазар, що в Криму. 1802 року турки покинули село. Того ж, 1802 року в Тернівку прибули болгарські переселенці — 186 сімей з Адріанопольського вілаєту, які отримали 9917 десятин землі. Мечеть була перероблена в православну церкву.

Пізніше Тернівка стає центром Тернівської волості Херсонського повіту Херсонської губернії.

Станом на 1859 рік налічувалося 211 подвір'їв, 1733 мешканці (865 чоловіків, 868 жінок), одна православна церква.[3]

Станом на 1886 у колонії болгар, центрі Тернівської волості 6-го стану Херсонського повіту Херсонської губернії, мешкало 2524 особи, налічувалось 351 дворове господарство, православна церква, школа та 3 лавки[4].

У 1896 році 461 подвір'я, 3082 мешканців (1580 чоловіків, 1502 жінок), православна церква, 2 однокласні школи Міністерства народної освіти, в яких вчилися 132 учні (95 хлопчиків і 37 дівчат); церковно-приходська дівоча школа (30 учениць), фельдшер, 3 рибних заводи, 6 лавок, пивна лавка, корчма.

Радянська влада була встановлена в селі в січні 1918 року.

У лютому 1921 року в селі з числа мешканців створюється сільскогосподарча комуна «Червона Зірка». Протягом наступних 6 років в Терновці утворюються 22 товариства спільної обробки землі.

У 1930 році утворюються колгоспи «імені В. Коларова», «Новий шлях», «Промінь Леніна», а в 1931 — «імені Калініна», «імені Володарського», «імені Свердлова», «імені Урицького», «Зоря-9», «Іскра».

У Другій Світовій війні взяли участь 221 мешканець Тернівки, з яких 85 загинули, 128 отримали нагороди.

Звільнена від німецької окупації 27 березня 1944 року. В бою за визволення Тернівки загинули 158 радянських солдатів. В 1966 році в Терновці був встановлений пам'ятник радянським воїнам.

З 1949 року — селище міського типу. Населення — 8645 осіб. За часів СРСР — центр радгоспа імені В. Коларова, за яким закріплено 8497 га землі.

У Тернівці є власна школа (№ 16), шкільна і селищна бібліотеки, лікарня на 110 місць, палац культури на 250 місць.

Тернівка налічує 67 вулиць. Головною вулицею є вулиця Софіївська. Найстаріша вулиця Маяковського, раніше навіть так і називалася: «Перша». Основні вулиці:

• Одеська
• Софіївська
• Гагаріна
• Піщана
• Східна
• Втората
• Маяковського
• Староболгарська
• Вулиця Богдана Хмельницького

До 2016 року в Тернівці одна з вулиць носила ім'я Георгія Димитрова — діяча болгарського та міжнародного комуністичного руху. 26 лютого 2016 року міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич у зв'язку із законом про декомунізацію в Україні підписав розпорядження про перейменування вулиці Димитрова на вулицю Еміла Димитрова — на честь болгарського естрадного співака та композитора Еміла Димитрова (1940—2005). Його пісня «Моя країна, моя Болгарія» стала піснею ХХ сторіччя та своєрідним гімном, який об'єднує болгар всього світу.[5]

• Герой фільму «Трактористи» (1939 рік) Клим Ярко йде з бригади у Тернівку, заселену болгарами[6].