Білогірськ

Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.

Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.

Карло Боссолі. Карасубазар.

Історична назва міста — Карасубазар (змінена після депортації кримських татар), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).

Греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок).

У Криму був головним містом окремого каймаканства. У 15 ст. став значним містом, у кінці 16 ст. за кількістю населення випереджав усі міста півострова.

З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді). Тричі (1624, 1628, 1630) Карасубазар завойовували запорожці. У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.

У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх Герай переніс столицю в Карасубазар, а з 1737 — місто було зайняте російськими військами під керівництвом генерала Дугласа.

У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-татарські війська.

З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю. З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської[2].

З 1921 — райцентр, а з 1926 — місто.

Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.

У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.

Караван-сарай Таш-Хан XIII—XVI ст.

Скеля Ак-Кая

• Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (45°03′15″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д.), зведеного в XV ст.
• Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
• Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.

На території міста встановлено пам'ятники:

• на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-татарськими військами в 1777,
• воїнам і партизанам Другої світової війни,
• на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
• Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку,
• воїнам-афганцям.

У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.

У Білогорську народились:

• адмірал Лазар Серебряков
• Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко
• співачка Ельзара Баталова.
• український контррозвідник Вадим Поярков.

Тут проживав вірменський композитор Олександр Спендіаров.

• Ялова (Туреччина)
• Нове-Място-Любавське (Польща)

• 
  Будинок культури в Білогірську
• 
  вул. Луначарського
• 
  річка Біюк-Карасу
• 
  Соборна мечеть

• БІЛОГІ́РСЬК // ЕСУ
• ukrfoto.net(рос.)

• Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)