Мечислав Карлович

Мечислав Іванович Карловіч (пол. Mieczysław Karłowicz, 11 грудня 1876 року, с. Вишневе, Російська Імперія — 8 лютого 1909, Татри) — польський композитор і диригент. Пристрасний альпініст, художник-фотограф і публіцист.

Мечислав Карлович
пол. Mieczysław Karłowicz
Основна інформація
Дата народження 11 грудня 1876(1876-12-11)[1][2][…]
Місце народження Višnievad, Свенцянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Дата смерті 8 лютого 1909(1909-02-08)[1][2][…] (32 роки)
Місце смерті Високі Татри
Поховання Повонзківський цвинтар
Громадянство Польща і Російська імперія
Професії диригент, композитор, журналіст, фотограф, альпініст
Освіта Варшавський університет і Музичний університет Фридерика Шопена
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Мечислав Карловіч був сином Ірени Сулістровської та Яна Олександра Карловича, відомого білоруського етнолога та мовознавця. В 1882 сім'я Карловича продала своє майно і переселилася в Гейдельберг, потім в Прагу і Дрезден, остаточно оселилася в 1887 у Варшаві.

З дитинства він навчався грі на скрипці. У Варшаві вивчав гармонію і контрапункт, до цього періоду відносяться і перші проби пера як композитора (був учнем З. Носковського). Крім занять музикою, Мечислав вивчав у Варшавському Університеті природничі науки, потім у Берліні філософію.

1903 року в рамках Варшавського музичного товариства імені Станіслава Монюшка створив струнний оркестр. Ряд його симфонічних творів, зокрема, «Одвічні пісні» та «Литовська рапсодія» спиралися на використання білоруських народних пісень.

Карлович у 1889 році вперше відвідав Татри. У 1892 році заснував перший туристичний маршрут у Західних Татрах біля Поляни на Столах. У 1907 році переселився на гірський курорт Закопане і став альпіністом. Був одним із піонерів лижного спорту . Трагічно загинув внаслідок сходження снігової лавини під час походу в гори. Похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

Твори

До основних творів Карловича належать:

  • 25 пісень для голосу з фортепіано (1894—1898), 17 з них опубліковані як opp. 1 (1897), 3 (1898), 4 (1899),
  • Серенада C-dur для струнного оркестру, op. 2 (1897),
  • Симфонічна прелюдія та інтермеццо з музики до драми Ю. Новіньського «Біла голубка», op. 6 (1900),
  • Симфонія e-moll «Відродження», op. 7 (1901—1902),
  • Скрипковий концерт A-dur, op. 8 (1902),
  • 6 симфонічних поем:
    • «Повертаються хвилі», op. 9 (1903—1904),
    • «Одвічні пісні», op. 10 (1904—1906; симфонічний триптих: Пісня про вічну тугу, Пісня про любов і смерть, Пісня про всебуття),
    • «Литовська рапсодія», op. 11 (1906),
    • «Станіслав та Ганна Осьвецими», op. 12 (1907),
    • «Сумна повість (Прелюдії до вічності)», op. 13 (1908),
    • «Епізод на маскараді», op. 14 (1908, закінчено Г. Г.). Фітельбергом).

Більшість автографів Карловича загинули під час другої світової війни.

Література

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119406772 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.