Мечислав Мокшицький

У 1976-1981 роках навчався у аграрному технікумі міста Олешич. У 1981-1983 роках навчався у Вищій духовній семінарії у Перемишлі. 1987 року закінчив богословський факультет Люблінського католицького університету.

У 1991—1996 роках навчався у Папському університеті св. Томи Аквінського Angelicum, де у 1996 році отримав статус доктора богослов'я.

На диякона був висвячений 1986 року в Любачеві, рукоположений на священника 17 вересня 1987 року. 8 травня 1997 року призначений почесним капеланом Його Святості.

З 3 травня 2002 року — канонік капітулу Львівської катедри. До свого призначення архієпископом-коад'ютором працював особистим секретарем Папи.

28 травня 2003 року — прелат Його Святості.

16 липня 2007 року Папа Римський Бенедикт XVI призначив Мечислава Мокшицького архієпископом-коад'ютором Львівської архидієцезії РКЦ.

Посвячений на єпископа 29 вересня 2007 року Папою Бенедиктом XVI у співслужінні з кардиналами Тарчізіо Бертоне S.D.B, державним секретарем Святого Престолу та Мар'яном Яворським, архієпископом-митрополитом Львівським.

21 жовтня 2008 року став на чолі Львівської архидієцезії у зв'язку з відставкою попереднього митрополита кардинала Мар'яна Яворського.

22 листопада 2008 року в римо-католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові відбувся урочистий інґрес (введення на престол) нового митрополита Львівського Мечислава Мокшицького.

6 жовтня 2009 року каплицю Матері Божої Неустанної Допомоги указом Кабміну передали львівській римо-католицькій спільноті. До цього там був конференц-зал науково-дослідного інституту «Система». Каплиця розміщена на вул. Винниченка, 32, у центрі міста.

15 липня 2015 року освячено новий храм — каплицю в Митрополичій Курії Львова.

23 листопада 2009 року Мокшицький висловився за вживання польської мови в церковному житті львівських римо-католиків польського походження:

«Діти, внуки поляків, які проживають у Львові, забувають або ж зовсім не знають польської мови. Тому, для кращого сприйняття катехизації та літургії, повинна використовуватись їх рідна мова»[3].

27 вересня 2011 року в інтерв'ю телебаченню та радіо «Polonia» заявив наступне:

«Римо-католикам на Україні не була передана жодна церква в доброму стані, не кажучи вже про прицерковні будівлі і приміщення, тому що це, швидше, неможливо… 23 костели наше місто (Львів) передало греко-католицькій церкві, а греко-католицька церква не питала у нас дозволу, чи потрібні нам костели, чи ні. Просто загарбала нашi костели, й досі це питання є невирішеним»[4].

Закид Мокшицького стосовно того, що Греко-католицька церква загарбала костели, викликав вкрай негативну реакцію як греко-католицької, так і в окремих випадках римо-католицької громадськості. Проте Мокшицький не вибачився, не дезавуював свою радикальну заяву[5].

9 червня 2015 року Мокшицький виголосив чергову неоднозначну заяву на зустрічі з главою УГКЦ Святославом Шевчуком, проведеній у Варшаві у секретаріаті польського Єпископату, у якій взяли також участь заступник Голови католицького Єпископату Польщі архієпископ Марек Єнджеєвскі і греко-католицький архієпископ Іван Мартиняк із Польщі. Зокрема, Мокшицький зазначив: "Наслідком чергового акту про примирення (2005 року), що його тодішній Глава УГКЦ кардинал Гузар підписав разом із тодішнім Примасом Польщі кардиналом Ґлємпом, стало те, що коли наші монахині, сестри-кармелітки звернулися до кардинала Гузара з проханням повернути їм монастирське приміщення у Львові, то він їм відмовив. Ще гірше, кардинал Гузар поставив їм умову перейти на східний обряд. Якщо не хочуть, то прохання не буде вирішене. Ще один «плід» примирення: кардинал Гузар пообіцяв кардиналу Яворському (це також зазначено на письмі), що коли влада передасть УГКЦ у користування храм св. Казимира у Львові, тоді він передасть РКЦ семінарський храм Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), що поряд із Митрополичою курією РКЦ. І, звісно, також не дотримав слова. 2007 року храм св. Казимира передали греко-католикам, а тим часом святиню Божої Громничної досі не повернено римо-католикам. Також досі не вирішено справи з поверненням храму Різдва Пресвятої Діви Марії в смт. Комарно Городоцького району Львівської області, де римо-католики змушені збиратися на молитви на цвинтарі. Причина цього передусім у відсутності доброї волі. На жаль, доведеться це вважати дискримінацією Церкви римського обряду Українською Греко-Католицькою Церквою. Навіть нема спроб попросити вибачення за захоплені греко-католиками латинські храми. Адже мова не тільки про згадані два храми, а й про решту захоплених святинь.

Архієпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк і Верховний архієпископ Святослав Шевчук, не погоджуючись з такими закидами, у свою чергу, пояснюють, що, згідно з українським законодавством, храми є власністю релігійних спільнот, а не Курії чи єпископа. Мовляв, хай спільнота звертається до місцевої влади, аби отримати храм, а тоді вже просить єпископа прислати священика.

Архієпископ Мокшицький, у свою чергу, також пояснив, що РКЦ не просить про передачу їй храмів, а лише домагається повернення своїх святинь. Далі він навів приклад, коли в Польщі РКЦ передала греко-католикам під катедри костел Серця Ісуса в Перемишлі та костел св. Вінцента у Вроцлаві. «Нема виправдання, що колись на теренах Львівської архидієцезії була Польща, а тепер Україна. Церква має свої закони. Ця римо-католицька дієцезія ніколи не зникала. Вона існувала навіть за часів комуністичної влади, адже Святіший Отець Йоан Павло ІІ лише відновив церковні структури. Тут служили священики, був єпископ Ян Ценський. Подібним чином домініканці, францисканці чи УГКЦ мають свою власність також у Польщі, Аргентині, Франції, Італії, інших державах, і ніхто в них там цього не забирає, не захоплює. Львівська дієцезія може мати реколекційний Дім у Києві, й ніхто нам не забере, якщо це наша власність. Греко-католики не мали права забирати наші храми. То не влада їм дала наші святині, а вони використали владу для себе — пояснюючи, що вони не хотіли, щоби ці храми взяли православні чи протестанти, або щоб храми руйнувалися. Якщо таким чином прагнули врятувати латинські святині, то чому не запитали нас, чи ці храми потрібні римо-католикам? Якщо ні, то дозвольте нам ними користуватися. Тоді все було би в порядку»[6].

Архієпископ черговий раз зазначив^[коли?]: «Нині Латинська Церква в Україні не є польською, однак ми є спадкоємцями спадщини Церкви у Польщі. Разом з тим Церква в Польщі не може залагоджувати наші справи без нас. Маємо ряд підписаних декларацій про примирення, але знищились, на жаль, не бачимо їхніх вагомих плодів».^{[джерело?]}

28 вересня 2020 року заявив, що УГКЦ перешкоджає РКЦ називаючи її польською Церквою. «Націоналізм, такий, що панує в Україні, а особливо — в Греко-католицькій церкві, ускладнює нам деяку свободу, позаяк завжди говориться, що це — польська Церква, отже, треба її тут обмежувати, перешкоджати їй. Але, я думаю, такий націоналізм, оце упередження до Римо-католицької церкви, поволі зникатиме завдяки приїзду багатьох українців до Польщі або їх навчанню у різних університетах; цей менталітет поволі буде змінюватися»[7]

У 2021 році пояснив свою позицію[8].

• 6 березня 2013 року Мокшицький відмовився підписати спільну заяву католицьких єпископів греко- та римо-католицького обрядів України з нагоди 70-річчя Волинської трагедії, поклавши провину за трагедію тільки на українців. Він зазначив, що формула «вибачаємо і просимо пробачити», запропонована українськими греко-католиками, є неприйнятною. Українська сторона мусить «вибачатися і прохати вибачення» у поляків, а не вибачати. Мокшицький зазначив, що ідеологія українського націоналізму «була заснована на етиці неоязичництва, яка заперечувала ідеї християнства», а українські націоналісти були винуватцями «злочину» на Волині. Він зазначив, що перераховані ним зауваження, щодо тексту заяви, було представлено владикам УГКЦ, якi визнали їх неприйнятними. У зв'язку з цим, греко-католики зважилися на одностороннє видання свого листа[9][5].
• 14 липня 2013 року на траурних заходах перед громадою Луцького кафедрального костелу, Мокшицький розкритикував уряд України за неналежне вшанування «жертв Волинського геноциду», «різанини», а також виступив проти замовчування «злочинностi УПА»[10][11].

17 травня 2017 року в інтерв'ю польському журналі «Niedziela» Мокшицький заявив, що на українцях «висить гріх геноциду», тому через нерозкаяність вони переживають «тяжкий період»[12]

Протягом кількох років український народ переживає тяжкий період. Війна відбувається на сході, але її наслідки відчуваються всюди. Усе суспільство страждає від війни не лише матеріально чи економічно, але й духовно... На українському народі досі висить гріх геноциду, визнати який йому й досі важко і від якого важко очиститися, хоча було кілька спроб, зокрема на 70-ту річницю Волинських подій... Я переконаний, що доки цей народ не визнає своєї провини, не прийме правду і не очиститься від цього гріха, він не зможе розраховувати на благословення. Однак я сподіваюся, що фатімський рік приведе до усвідомлення, що відсутність миру в Україні вимагає вчинення жесту, на який ми чекаємо з любові і з любов'ю. Потрібно принести вибачення і просити прощення за цей великий гріх геноциду[13] [14] [15][16][17]. Оригінальний текст (пол.) Od kilku lat naród ukraiński przeżywa trudny okres. Wojna toczy się na wschodzie, ale jej skutki są odczuwane wszędzie. Cała społeczność jest dotknięta wojną nie tylko materialnie czy ekonomicznie, ale też w wymiarze duchowym... Na narodzie ukraińskim nadal ciąży grzech ludobójstwa, do którego trudno mu się do tej pory przyznać i z którego trudno się oczyścić, choć było kilka prób takich postaw, m.in. z okazji 70. rocznicy wydarzeń na Wołyniu... Wyrażam przekonanie, że dopóki ten naród nie wyzna swej winy, nie stanie w prawdzie i nie oczyści się z tego grzechu, nie będzie mógł cieszyć się błogosławieństwem. Mam jednak nadieję, że rok fatimski przyczyni się do uświadomienia, iż brak pokoju na Ukrainie domaga się tego gestu, na który czekamy z miłości i z miłością. Potrzeba przeproszenia i prebaczenia za ten wielki grzech ludobójstwa[12] .

29 травня 2017 року «Українська правда» поширила інформацію з цього інтерв'ю, заявивши, що Мокшицький вважає війну на Донбасі — карою Божою за «геноцид поляків»[18]. Секретаріат Мокшицького спростував таке тлумачення, відповівши, що архієпископ не вважає війну на Донбасі Божою карою[19].