Любачів

З 1772 по 1918 місто було під австрійським правлінням. У 1817 році у місті був прибраний останній війт, а в 1868 році австрійська влада перенесла уряд до Цешанува.

Корінне населення Любачева, як і вся Східна Галичина, опинилось в самому епіцентрі військових дій на Східному фронті Першої світової війни, Наприкінці жовтня 1918 року після проголошення створення Української держави на території колишніх австрійських володінь в Галичині, Володимерії, Буковині український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Польська влада при допомозі підрозділів польських легіоністів змогла захопити цю частину.[3]

У грудні 1918 року, Любачівська рота Війська Польського під командуванням капітана Станіслава Домбека вела неподалік бій проти української армії, загарбуючи Східну Галичину. Латинський ксьондз, майор Станіслав Сінковський, під час бою, лікував і виносив поранених, допомагав стрільцям, посилав солдат у бій, а також служив капеланом.

Після першої світової війни місто було окуповане поляками. Мешканці-українці Любачева, як і вся Східна Галичина сподівалися на справедливе розв'язання українського питання таким авторитетним міжнародним форумом, як «Паризька мирна конференція», яка відбулася упродовж 18 січня 1919&nbsp— 21 січня 1920 років.

Найвища Рада союзних і прийнятих до союзу держав, проігнорувавши УНР, ЗУНР та інші національні держави, що існували на теренах колишньої імперії, за винятком Польщі і Фінляндії, вирішила уповноважити сили Польської республіки вести свої операції по річку Збруч і використати для цього армію Юзефа Галлера. Водночас уряд Польщі отримав дозвіл на впровадження на цій території польської цивільної адміністрації до майбутнього «вирішення долі краю шляхом волевиявлення населення» (яке ніколи не відбулося!). Ці рішення були опротестовані делегаціями УНР і ЗО УНР, але ніхто на це не зважав. Так Східна Галичина опинилася в руках Польщі, хоча тривалий час точилася дипломатична боротьба за політичний статус цього краю.

У 1918-1939 роках знову частина Польщі (у Львівському воєводстві). У 1931 р. Поляки становили 56% населення міста, євреї - 31%, українці - 12% та інші.

Любачів довоєнний, 1939 р.

Розпорядженням міністра внутрішніх справ 26 березня 1934 року село Острівець приєднано до міста.[4]

7 вересня 1939 року Любачів бомбардували німецькі літаки і 12 вересня німці вже окупували місто. 14 вересня 1939 року 21-а гірська піхотна дивізія під командуванням бригадного генерала Юзефа Кустроня, з метою виходу з оточення, під Любачевом мала важкі бої із наступаючими частинами Вермахту, що тривали 3 доби. 21-а гірська піхотна дивізія чисельністю близько 3500-4000 солдатів та мала на озброєнні 47 великокаліберних кулеметів, 19 протитанкових гармат, 13 гармат звичайних та 3 легких танки «Віккерс». 16 вересня 1939 року, дивізія, намагаючись прорватися, була втягнута у запеклий бій з переважаючими силами німецької 45-ї піхотної дивізії під Олешичами. Під час 14-ти годинного бою з переважаючими силами супротивника у лісі між Козіївкою та Улазівом бригадний генерал Кустронь загинув.

Після перемоги над польською армією німецькі війська повернулись до Любачева, але майже відразу, 26 вересня, вийшли, бо місто, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, перейшло до радянської зони окупації, а 28 вересня Любачів зайняв 17-й стрілецький корпус РСЧА.[5] 22 червня 1941 року, з початком німецько-радянської війни, місто знову було окуповане німцями. В результаті цієї окупації була винищена велика частина єврейського населення міста (яке до війни складало близько двох з шести тисяч мешканців). 22 липня 1944 місто знов зайняли радянські війська.[6]

У 1940–1941 роках місто було центром Любачівського району Львівської області.

У жовтні 1944 року Любачів переданий до складу ПНР.

У 1945 році до Любачева тимчасово була перенесена резиденція львівського архиєпископа РКЦ, у зв'язку з цим парафіяльний костел став костелом катедральним. Площа, що залишилися після львівського архиєпископа РКЦ на території Польщі, була названа «архиєпископа любачівського» (комуністична влада погодилася тільки з цією назвою, бо вона не могла згадувати те, що Львів раніше був окупований поляками). Сюди було тимчасово перевезене награбоване зі сходу, у тому числі чудотворний образ Матері Божої Белзької (1951–1974, який тепер знаходиться у Тарношині), мощі архієпископа Якуба Стрепи (20 жовтня 1966 р.), урна з серцем архиєпископа Юзефа Більчевського. У 1946–1980 роках тут перебував оригінал (тепер лише копія) чудотворного образу Матері Божої Ласкавої, до якого приїжджав тодішній львівський митрополит єпископ Євгеніуш Базяк.

25 березня 1992 року на місці єпархії архиєпископа Любачева була зведена єпархія Замосць — Любачів, яка була включена до Перемиської митрополії РКЦ. При відкритті був присутній і казав проповідь Папа Іван-Павло II.[7][8]

Хор товариства "Просвіта" у Любачеві, 1939 р.

Любачівщина є споконвічною українською землею. Згідно з таблицею від «Населення Східної Галичини в 1931 році» від загальної чисельності населення Любачівщини 51 885 осіб, 24 470 (47,2%) розмовляли українською мовою, тоді як лише 23 686 особи (43,7%) польською, і 3503 (6,8%) мовою ідиш.

За інформацією деяких писемних джерел, греко-католицька церква святого Миколая в Любачеві існувала вже у часи середньовіччя. Українські мешканці Любачівщини були виселені після 1945 року в УРСР.

З міста Любачів походить багато відомих українських родин^{[джерело?]}: Бандира, Беднарчук, Дубик, Жук, Клос, Митко, Огірко, Петрус, Ригель, Чабаник та інші.

З 1993 року у Львові діє суспільно-культурне товариство «Любачівщина».

Євреї Любачіва згадуються в перший раз у 1498 році як збірники податків. У 1532 році польський король заборонив євреям Любачева торгувати з населенням прилеглих сіл. У 1538 році податкові звіти показують, що в Любачеві було вісімнадцять єврейських сімей, проте в 1565 згадуєтеся тільки три єврейські родини, що живуть у місті. За згадками 1621, 1633 і 1639 років євреї Любачева були залучені в торгівлю і ремесла, а також мали право варити пиво. Вони як і раніше збірники комунальних платежів, а також королівських податків.

У 1880 році єврейська громада становила близько 1300 осіб (близько 30% від загальної чисельності населення).

• 1933: Єврейське кладовище була закрито польською владою, і було відновлено тільки після довгої суспільної боротьби.
• 1939: Відповідно до видання «Where Once We Walked (де колись ми йшли)» до Голокосту у Любачові було 1715 євреїв. (За іншими джерелами — 2300 осіб).
• 1 вересня 1939: Німеччина напала на Польщу.
• Квітень 1942: В місті було 2270 євреїв.
• Травень 1942: 2000 євреїв були доставлені німцями з навколишніх населених пунктів.
• Жовтень 1942: єврейське гетто створено. Протягом 48 годин гетто було переповнено. Незабаром після цього перший ешелон євреїв було відправлено в Белжець.
• 6 січня 1943: У 8 годин ранку почалися масові вбивства євреїв. Вбивства тривали до до 14 січня. За оцінками 1200 євреїв було вбито і поховано в братській могилі. Деякі були відправлені в табір смерті Белжець.

Основною, а також історично найстарішою частиною міста є центр, який розташований на плато між Солотвою та Любачівкою. Менше ніж за півкілометра від центру на південь, на лівому пагорбі від Любачівки є старе місто, назване замком. Навколо центру розташовані міські забудови, житлові райони, селища та села. Західна частина міста називається Запжекоп. На південному сході, на лівій стороні Любачівки знаходиться район Островець, який колись був окремим селом. На заході знаходиться селище Мазур. У цій частині знаходиться міський парк з залишками замку, а також музей.

Список пам'ятників, які знаходяться у Любачові:[11]

• Церква святого Миколая.
• Ратуша.
• Залізнична станція з водонапірною баштою (1880 рік).
• Єврейський цвинтар.
• Міське кладовище другої половини XIX ст.
• Замкова забудова на пагорбі, у яку входить: залишки замку і укріплень (XVI–XVII ст.), амбар початку XIX ст. (нині музей) і парк (заснований в 1915 році).
• Комерційна будівля на вул. Костюшка, 75 (межа XIX–XX ст.).
• Будинок на вул. Костюшка, 78 (побудований в 1932–1934 роках).
• Будинок на вул. Міцкевича, 26 (1900 рік).
• Магістраль на вул. Економіки (1929 рік).

• Владислав Витвицький — психолог, філософ, перекладач і ілюстратор діалогів Платона, живописець.
• Радослав Жук — український архітектор.
• Мар'ян Войцеховський — полковник Війська польського.
• Станіслав Дембицький — професор краківської Академії образотворчих мистецтв, польський художник та ілюстратор книг.
• Станіслав Домбек — полковник Війська польського, посмертно нагороджений званням генерала бригади.
• Євген Клос — український фізик, педагог, професор.
• Роберт Коженьовський — польський спортсмен, багаторазовий олімпійський і світовий чемпіон.
• Давід Корнага — польський письменник.
• Йозиф Міхалик — польський політик, самоурядовець, член Сейму від другого терміну.
• Францішек Міштал — авіаційний конструктор, професор Варшавського технологічного університету.
• Олександр Сас-Бандровський — польський співак, професор співу.
• Петрус Роман.Професор,доктор технічних наук.
• Лариса Скорик — український архітектор та громадсько-політичний діяч.
• Ярослав Фургала — польський скульптор.
• Генрик Цьох — польський юрист, викладач академіки, адвокат, професор юридичних наук.
• Євгеніуш Ткачишин-Дицький — поет, лауреат нагороди Nike 2009.
• Охримович Марія — український бібліотекознавець та мистецтвознавець.

Любачівська музична школа

• отець Яворський Павло — парох села Башня, посол Галицького сейму 3-го скликання.[12]

• Старух Ярослав (псевда: «Стяг», «Ярлан», «Стояр») (17 листопада1910, с. Золота Слобода, Козівський район, Тернопільська область — 20 вересня 1947, загинув поблизу м. Любачів — український політичний і військовий діяч, публіцист, державний секретар міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління, член проводу ОУН та провідник Закерзонського краю. Лицар Золотого Хреста Заслуги 1-го кл.

• Парафія ім. святого Станіслава
• Парафія ім. Якуба (Якова) Стржеми
• Парафія ім. святого Кароля Боромеуша

• Парафія ім. святого Миколая Чудотворця

• Збір Свідків Єгови

• Юдаїзм. В місті є п'ять синагог:
  • Стара любачівська синагога
  • Нова любачівська синагога
  • Мала любачівська синагога
  • Західна любачівська синагога
  • Східна любачівська синагога.

У місті є єврейський цвинтар (кіркут), як пам'ять про загиблих.

Любачівська залізнична станція

.