Микола Гяуров

Народився майбутній оперний співак у маленькому містечку Велінград в гористій місцевості на півдні Болгарії.

Розпочав навчання вокалу у Софійській консерваторії у Христо Бримбарова, вдосконалював майстерність в Московскій консерваторії (педагог А. І. Батурин), котру завершив у 1955 році. Свій талант неодноразово демонстрував на міжнародних конкурсах для оперних співаків у Варшаві та Парижі. Дебютував 1955 року на великій сцені в ролі Дона Базіліо в «Севільському цирульнику» Дж.-А. Россіні, ставши незабаром солістом Софійської народної опери.

У 1956–1957 роках він став стажером, а у 1957–1958 — вже солістом Большого театру СРСР.

У подальшому співав в оперних театрах Ла Скала (Італія), Ковент-Гарден (Велика Британія), Віденській державній опері (Австрія), Метрополітен-опера (США) та інших.

Першою дружиною Миколи Гяурова була піаністка Златінка Мішакова. У шлюбі з нею народилося двоє дітей: майбутні диригент Володимир Гяуров та актриса Олена Гяурова.

Другий шлюб співака склався з італійською співачкою Мірелою Френі. Перше знайомство з нею у Миколи Гяурова відбулося ще 1961 року під час спільної гри в опері «Фауст» в Генуї. Френі грала Маргариту, а Гяуров звичну для себе роль Мефістофеля. Одружившись у 1978 році, пара оселилася у власному будинку в Модені. До кінця життя Миколи Гяурова його нова дружина підтримувала і неодноразово виступала разом з ним на сцені.

Виконував як комедійні, так і драматичні партії. Серед них:

• Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж.-А. Россіні);
• Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно);
• Пімен, Варлаам та Борис Годунов («Борис Годунов» М. П. Мусоргського);
• Галицький («Князь Ігор» О. П. Бородіна);
• Креон («Медея» Л. Керубіні);
• Гремін («Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського);
• Даланд («Летючий Голландець» Р. Вагнера);
• Філіп ІІ («Дон Карлос» Дж. Верді);
• Дон Жуан («Дон Жуан» В. А. Моцарта).

Гяуров розповідав про виконані їм партії[1]:

Мефістофель був партією, котру в якийсь момент я почав співати частіше за інших. Мені тоді здавалось, що для мене навіть зарезервовано апартаменти у Пеклі. Проте це не була улюблена партія. У мене взагалі відсутнє таке поняття. Ті партії, над якими я працюю в даний момент, мене більш за все й займають — це природно.

Творчість Миколи Гяурова здобула високу оцінку критиків та публіки.

Музиканти Великого симфонічного оркестру імені П. І. Чайковського характеризували співака разом з його другою дружиною наступним чином[2]:

Вони [Мірела Френі та Микола Гяуров] покорили всіх — і майстерним володінням голосом, і бережливим ставленням до свого «інструменту» та, як наслідок, збереженою тембровою чистотою, і дивовижним артистизмом, коли кожне заспіване слово — легкий штрих у створюваному перед зачарованою публікою образі. ... Проте найголовніше, незвичайне та незнайоме російському слухачу — неймовірна хвиля сонячної енергії та воістину божественної привабливості та простоти, що йшла від необділених світовою славою артистів…

Цей лист було опубліковано у жовтні 2002 року, після того як виступ Френі та Гяурова в Москві було зовсім незаслужено розкритиковано у російських ЗМІ. Дізнавшись про цю доволі негативну реакцію російських музичних критиків на їхній виступ, Гяуров та Френі заявили про те, що більше ніколи не будуть виступати на території Росії.

У жовтні 2008 року в Болгарії вийшла пам'ятна монета в честь Миколи Гяурова.

• Орден «Стара Планина» І ступеня (Болгарія)
• Орден «13 віків Болгарії» (Болгарія)
• Орден Мистецтв та літератури (Франція)
• Почесний громадянин Старої Загори[3]

• Абаджиев А. Николай Гяуров / А. Абаджиев. — М.: Радуга, 1984. — 112 с.

• Микола Гяуров, Бас(англ.)
• Микола Гяуров на сайті www.belcanto.ru (рос.)
• Коршиков В. Памяти Николая Гяурова. // Русский базар. — № 25(425), 10—16 июня, 2004. (рос.)
• Отиде си Николай Гяуров(болг.)