Микола Кавасила

Микола Кава́сила або Хамаєт (грец. Νικόλαος Καβάσιλας, Χαμαετός) (*1322 р., Фесалоніки — †1397/1398) — православний богослов та літургіст, вчений-енциклопедист, філософ, письменник, представник візантийскої традиції ісихазму. Шанується в лику святих як праведний.

Микола Кавасила
грец. Νικόλαος Καβάσιλας, Χαμαετός
Основні відомості
Народження 1322(1322)
Салоніки
Країна:  Візантійська імперія
Конфесія: православ'я
Смерть: 1398(1398)
Константинополь
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник
Основні інтереси: теологія
Титул: святий

Життєпис

Микола Кавасила народився в аристократичній сім'ї. Представники його роду відігравали важливу роль у церковному та політичному житті Візантії починаючи з XI століття. Його мати була сестрою трьох архієреїв, з яких найбільш відомий Ніл Кавасила, вчитель майбутнього світильника Церкви, архієпископ Фессалонікійський в 1361—1363 роках, автор ряду полемічних творів проти латинян.

У 1335—1340 роках Микола Кавасила навчався в Константинополі. Крім граматики, риторики і філософії, вивчав природничі науки, особливий інтерес виявив до астрономії.

Джерела свідчать, що вже в 1330-х роках Микола Кавасила перебував у тісному зв'язку з ісихастським рухом. Його духовним керівником в роки юності був учень преподобного Григорія Синаїта — майбутній Константинопольський Патріарх Ісидор Бухір.

Починаючи з 1341 року Кавасила активно бере участь в політичному і релігійному житті. Довгий час він був другом та радником імператора Іоанна Кантакузина, підтримував його під час громадянської війни, насилу врятувався від смерті в дні страшної різанини Фессалонікійської знаті зилотами в серпні 1345 року.

В 1347 р. імператор доручив Кавасилі супроводжувати новообраного архієпископа Фессалонікійського Григорія Паламу на його кафедру. Солуняни не прийняли святителя. Він і Кавасила попрямували на Святу Гору Афон, де пробули рік.

Як свідчать джерела, Кавасила і його друг Димитрій Кідоніс знали від самого імператора про його намір віддалитися в монастир святого Маманта (1349) і зібралися піти за ним. Кантакузин характеризує їх як чоловіків, які отримали вищу мудрість…

Прорис ікони Миколи Кавасили

Кавасила твердо дотримувався православної позиції під час і після Влахернського Собору 1351, який засудив антипаламітів. Про його високий авторитет у сучасників свідчить наступний факт: в 1353 опустів патріарший престол Константинополя. Собор серед трьох кандидатів, запропонованих імператору, назвав і мирянина Кавасилу. Мирянином він, очевидно, залишався до кінця життя, принаймні жодне з джерел, що дійшли до нас, не говорить про прийняття Кавасилою чернечого постригу або священицького сану. (Приписування ж йому честі Фессалонікійського архієпископа засноване на історичному непорозумінні.)

Про життя Кавасили після 1353 р. до нас дійшли лише деякі уривчасті свідчення.

В 1354 він проголошує панегірик при вступі на імператорський престол Матвія Кантакузина, сина Іоана.

В 1363 він прибув в Фессалоніки на похорон свого дядька Ніла, а пізніше і свого батька. Свідченням того, що він жив ще в першій половині 90-х років, є листи, що піддаються точному датуванню, направлені йому Мануїлом II Палеологом, Димитрієм Кідонісом і Йосипом Врієннієм.

Вірогідною датою кончини Кавасили вважається 1397 (1398) рік.

Праці

Спадщина, залишена Миколою Кавасилою, досить велика. Кількість тільки богословських його праць перевищує півтора десятка. До самих ранніх його творів відноситься уривок із коментарів до Птолемея; «Про ріст проти лихварів», книгу про неправильну позовах цивільних начальств стосовно церковним предметів.

Чимало залишилося від нього окремих слів моральних, на свята і похвальних. З них можна вказати слова: на Страсті Христові, на Вознесіння, на великомученика Димитрія, на св. Феодори Чудотвориці, на трьох вселенських святителів. З богословських творів його відомі: «Яка мета втілення Господа», «Проти помилок Никифора Григори», «Виклад на пророка Єзекіїля», «Про душу» та інші дрібні твори і листи. Однак, за справедливим зауваженням І. І. Соколова:

слава Миколи Кавасили як богослова-містика покоїться головним чином на його творі «Про життя у Христі».

У семи главах («словах») цього видатного твору Кавасила піддає глибокому розгляду і дослідженню природу православного духовного життя. Його богослов'я — це відвертий і глибокий діалог Православ'я з світоглядом, що народжується, в якому утопії гуманізму без Христа протиставляється церковне вчення про людину, яка створена по образу і подобі Божій і призваній до відновлення затьмареного образу, до обоження, життю в Христі, яке можна знайти через всеціле приєднання до літургійного і молитовного досвіду Церкви.

«Гріх розтліває людину. А Христос відновлює і знову створює людину, подаючи їй Своє Тіло».

[1]

Канонізація

3 червня 1982 Микола Кавасила був прославлений у лику святих Синодом Елладської православної церкви.

Пам'ять

День його пам'яті встановлений на 20 червня (за новим стилем)[2][3].

Бібліографія

Див. також

Примітки
  1. Кавасила Микола. Життя в Христі / Пер. з давньогогрецького Дз. Коваль. — Львів: Свічадо, 2005. — 168 с.
  2. Lives of all saints commemorated on June 20 (англ.)
  3. Orthodox calendar (англ.)

Джерела
  • Кавасила Микола. Життя в Христі / Пер. з давньогогрецького Дз. Коваль. — Львів: Свічадо, 2005. — 168 с.
  • Beck H. G. Kirche und theologische Literatur im byzantinischen Reich. — München, 1959.
  • Lot-Borodine M. Une maître de la spiritualité byzantine au XIV siècle Nicolas Cabasilas. — P., 1958.
  • Salaville S. Cabasilas le sacellaire et Nicolas Cabasilas, Échos d'Orient. t. 35, — P., 1936.
  • Tatakis В. La philosophie byzantine. — P., 1949.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.