Григорій Палама

Григорій Палама (грец. Γρηγόριος Παλαμάς, 129614 листопада 1359) православний святий Ромеї, ісихаст-практик, здійснив довершене богословсько-теоретичне виправдання ісихазму. Був іноком на горі Афон, а пізніше архієпископом міста Солуня.

Григорій Палама
грец. Γρηγόριος Παλαμάς
ікона початку XV ст.
Основні відомості
Народження 1296(1296)
Константинополь
Країна:  Візантійська імперія
Конфесія: православ'я Константинопольського патріархату
Смерть: 14 листопада 1359(1359-11-14)
Салоніки
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник
Основні інтереси: теологія
Традиція/школа: ісихазм
Титул: архієпископ, святий
Значні роботи:
Список
  • «Тріади на захист священобезмолвствуючих»
Попередники: Феодір Метохіт
Послідовники: Філофей І і Nilus Cabasilasd[1]
Додаткова інформація: канонізований в 1368 році; мощі в Салоніках; 27 листопада (14) й друга неділя Великого посту; зарахований до Отців Церкви
 Григорій Палама у Вікісховищі

У грецькому місті Верія 20 грудня 2009 року відбулася святкова літургія, яку очолив архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім, під час якої відбулося причислення до лику святих всіх членів родини святого Григорія Палами: його батьків Констанція і Каллоніс, двох сестер Епіхаріс і Феодоти та двох братів Феодосія і Макарія[2].

Життєпис

Народився в Константинополі, в аристократичній родині. Автор трактату «Тріади на захист святих ісихастів»1995 р. перекладені на російську мову В. Веніаминовим і видані того ж року в Москві видавництвом «Канон»). Відомий своєю полемікою з богословами Варлаамом Калабрійським, Григорієм Акиндіном та Никифором Григорою, про природу Світла Преображення. З 1350 р. мешкав у м. Солуні, де активно співпрацював з Миколаєм Кавасилою. В 1354 р. попав у полон до турків, але через рік був звільненим.

В 1368 р. Григорія Паламу було канонізовано у лику святителя, бо ще при житті сподобився об'явлень і мав дар зцілення. Патріарх Константинопольський Філофей написав його житіє і порядок церковної служби на його честь.

Рака з мощам св. Григорія Палами в храмі на його честь міста Салоніки.

Святкування пам'яті 14 (27) листопада (день кончини). Пам'ять свт. Григорія Палами святкується за перехідною датою, на честь його діяльності у другу неділю Великого посту, що слідує за Торжеством Православ'я.

Ікона святого Григорія Палами в храмі

Григорій Палама — богослов і захисник ісихазму

Як пише відомий православний богослов протоієрей Олександер Шмеман: «В досвіді „ісихазму“, в богослов'ї св. Григорія Палами оживає все передання Отців Церкви; в Боголюдському образі Христа і в дарах Св. Духа християнство розкривається як бачення обоженої повноти людського єства, а в ній „богопричасности“ всього у світі… Таке богослов'я самозречення і одинокого сходження до Бога навіть в плані церковного життя важливіше, впливовіше, аніж богослов'я „офіційне“. В „духоносних“ старцях Церква виявляє той полюс свободи від світу, свободи оцінки всього на світі, якого їй так не вистачає в тісному „шлюбі“ з Державою».

Вчення Григорія Палами про ісихію та «божественні енергії»

Храм святого Григорія Палами де спочивають його мощі. Фесалоніки, Греція.

Незважаючи на спротив впливової на той час у Візантії партії «схоластів», після численних сперечань, протиборства і навіть переслідувань партія «паламітів» нарешті перемагає, а Костантинопільський Собор 1351 р. остаточно затверджує вчення св. Григорія про обоження, ісихію та «божественні енергії» як основу Православ'я. З цього часу ісихазм перестав бути винятково традицією ченців-пустельників. Він став бажаною практикою для всіх християн в їхньому повсякденному метушливому житті, а водночас перетворився на потужний церковно-політичний і культурний рух, що відкривало перед світовою цивілізацією нові обрії.

Наслідки офіційного утвердження ісихазму Григорія Палами, як основи православ'я

Офіційне утвердження ісихазму сприяло розвиткові не тільки антично-візантійської, але передусім слов'янських національно-самобутніх культур. Зокрема в Сербії за короля Стефана Душана (1336—1355), що безпосередньо їздив на Афон до преподобного Григорія Палами і був його відданим шанувальником, ісихазм не тільки проголошений офіційною доктриною, а під його впливом почала розвиватись самобутня сербська література, живопис та архітектура. До того ж 1346 р. після засудження «паламізму» візантійським патріархом-варлаамітом Іоаном, було проголошено автокефалію Сербської Церкви на чолі з власним патріархом-ісихастом Іоаникієм Печським. Ця подія, здійснена сербськими ісихастами-патріотами, вирішально відбилась на всій подальшій історії і культурі Сербії. Константинопольський патріарх-варлааміт у відповідь піддав «анатемі» короля Душана, патріарха Іоаникія і всю Сербську Церкву. Аналогічні події відбувались і в Болгарії, де патріархом на цей час був найближчий учень преподобного Григорія Синаїта Феодосій Тирнівський. Саме цей святий старець-патріарх в 1352 р. здійснив визначний вчинок в історії Української Церкви — поставив для Києва окремого українського автокефального митрополита-ісихаста Феодорита (1352—1354) — на противагу московському митрополитові-варлааміту Феогносту (1328—1353), який не визнавав постанови Соборів. Митрополит Феодорит намагався об'єднати навколо Києва усі україно-литовські єпархії, в тому числі й Галичину, повсюди утверджуючи ідеали ісихазму і соборності. З цього періоду, власне, й слід починати відлік розмежування митрополії на Київську і Московську. Наступником митрополита Феодорита новий Константинопольський патріарх-паламіт поставив також митрополита-ісихаста Романа Київського (1354—1361), який приєднав до Київської Церкви Чернігівську і навіть Брянську єпархії, налагодив стосунки з єпархіями Тверською, Новгородською та Псковською, які також не хотіли підпорядковуватись Москві.

Праці

Примітки

  1. Математична генеалогія — 1997.
  2. [http://web.ana-mpa.gr/anarussian/articleview1.php?id=4672%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D Святыми стали все члены семьи Григория Палама ana-mpa]

Джерела

  • Кривошеин В., «Аскетическое и богословское учение св. Григория Паламы» // Seminarium Kondakovianum VIII. Praha, 1936, s.99—154. (рос.)
  • Бернацкий М. М. Григорий Палама. Православная энциклопедия. М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XIII. — С. 12-41. — ISBN 5-89572-022-6.(рос.)
  • Иоанн Мейендорф, «Жизнь и труды св. Григория Паламы»: Введение в изучение. — Изд. 2-е, исправ. и доп. для русского перевода / Пер. Г. Н. Начинкина, под ред. И. П. Медведева, В. М. Лурье. СПб.: Византинороссика, 1997. — XVI + 480 с. (Subsidia Byzantinorossica, 2) — ISBN 5-7684-0436-8. ISSN 1818-555X (печатная версия); ISSN 1818-5576 (онлайн версия — формат DjVu), то же самое — формат html. Оригинальное название фр. Jean Meyendorff. Introduction à l'étude de Grégoire Palamas. Paris: Éditions du Seuil, 1959. (рос.)
  • Меуendorff J., Saint Grégoire Palamas et la mystique orthodoxe, P., 1959.(фр.)

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.